Ця подія відбулася, приблизно 1999 році, у Польщі, місто Варшава.

У мене був складний день, багато візитів та переїздів та у вечері я вирішив піти на зібрання АА. Один телефонний дзвінок, і я вже мав адресу найближчого зібрання.

У цей день на даному зібранні один із наших побратимів святкував день народження. Мене, як закордонного гостя, посадили поруч з ювіляром. Під час читання основних текстів АА, у приміщення зайшла молода жіночка на милицях і з синяком, вона присіла не за довгим столом, а під стінкою поруч із туалетом, у кутику.

Після основної частини почалися привітання. Першому надали слово одному із стовпів АА Польщі на ім’я Фелікс, потім привітання оголосив представник від міської ради м. Варшава, дарував якісь рідкісні книги, потім і про мене згадали, я говорив коротко, а коли закінчив, усі ми звернули увагу, на свист чайника.

Ювіляр задув свічки, одна жіночка робила каву, інша нарізала торт в такт інших привітань та промов і мою увагу привернув момент, що першим каву та тортик отримав не представник міської ради, не закордонний гість і навіть не ветеран польського АА, першою отримала власне ця жіночка, що прийшла на милицях та з синяком. Її ще перепитали чи вона хоче чай чи каву, для неї знайшли ще додаткове блюдце та поклали біля неї печиво та виноград. А після зібрання її ще й відвезли до будинку для безхатченків.

Після цього наочного прикладу, я завжди намагався запитувати у людей, яких бачив в АА вперше, подбати про них, на елементарному рівні, у міру своїх можливостей, запропонувати чай, печиво чи показати де туалет, при нагоді щось розповісти про себе.

Власне цей випадок змусив мене задуматися, прислухатися до себе, відчути що таке “подбати про інших”, що таке “бути корисним” для новачка, що таке толерантність та адекватність. Задуматися про свою поведінку, де “золота серединка”, як невідсторонюватися та не “сідати на вуха”.

Я добре пам’ятаю цей випадок, це стало для мене зразком поведінки на зібранні АА і у повсякденному житті.