У дні нашого пиття нам часто було так погано, що ми зарікалися ніколи більше не пити. Ми давали клятви на рік або обіцяли, що не торкнемося спиртного три тижні чи три місяці. І, звичайно ж, ми намагалися не пити протягом різних проміжків часу.
Ми були абсолютно щирими, коли робили ці заяви крізь стиснуті зуби. Усім серцем ми хотіли ніколи більше не напиватися. Ми були рішучими.
Присягалися взагалі не пити, маючи намір утримуватись від алкоголю в невизначеному майбутньому.
Однак, незважаючи на наші наміри, результат неминуче був той самий. З часом спогади про клятви і про страждання, які призводили до них, завмирали. Ми пили знову – і знову попадали в халепу. Наше тверде «ніколи» тривало дуже недовго.
Дехто з нас, хто давав такі клятви, мали особисте застереження: ми казали собі, що обіцянка не пити стосувалася лише «міцних напоїв», а не пива чи вина. У такий спосіб ми дізнавалися, якщо не знали цього раніше, що пиво і вино також можуть зробити нас п’яними, – для цього просто треба випити їх більше. Кінцевий результат був однаковий.
Ще інші з нас таки кидали пити цілковито і дотримувалися своїх обіцянок, поки не закінчувався термін.… А тоді ми запивали спрагу і знову опинялися в біді, з додатковим тягарем нової провини і докорів сумління.
Пам’ятаючи про таку боротьбу у своєму минулому, в АА ми намагаємось уникати виразів «перестати пити» і «давати клятву». Вони нагадують нам про наші невдачі.
Хоча ми розуміємо, що алкоголізм – це постійний, незворотний стан, наш досвід навчив нас не давати довготривалих обіцянок залишатися тверезими. Ми зрозуміли, що більш реалістично – і більш успішно – сказати: «Я не вип’ю лише сьогодні». Навіть якщо ми пили вчора, ми можемо планувати не пити сьогодні. Ми можемо випити завтра, – хто знає, чи ми будемо навіть живі тоді? – але на ці 24 години ми вирішуємо не пити. Попри всі спокуси і провокації, ми готові піти на все, щоб уникнути пиття сьогодні.
Наші друзі й родичі, зрозуміло, стомилися чути наші клятви: «Цього разу вже точно» і знову бачити, як ми повертаємося додому сп’янілі. Тому ми не обіцяємо їм, чи один одному, не пити. Кожен із нас обіцяє тільки собі. Це, зрештою, наше власне здоров’я і життя поставлене на карту. Ми самі, а не наша родина чи друзі, повинні зробити необхідні кроки, щоб бути здоровими.
Якщо бажання випити дуже сильне, то багато з нас розділяють 24 години на менші частини. Ми вирішуємо не пити, скажімо, одну годину. Ми можемо витерпіти тимчасову незручність не пити ще одну годину, тоді ще одну і так далі. Багато з нас почали своє одужання саме так. По суті, кожне одужання від алкоголізму почалося з однієї тверезої години.
Однією версією цього є просто відкласти на пізніше (наступну) чарку.
(Як вам це? Все ще потягуєте лимонад? Чи ви дійсно відклали ту чарку, про яку ми згадували на першій сторінці? Якщо так, то це може стати початком вашого одужання.)
Наступна чарка буде пізніше, але зараз ми відкладемо її, принаймні на сьогоднішній день. Або на якийсь час. (Скажімо, до кінця цієї сторінки?)
24-годинний план дуже гнучкий. Ми можемо почати його спочатку будь-якого часу, де б ми не були. Вдома, на роботі, в барі чи у лікарняній палаті, в 4 пополудні чи в 3 години ранку, ми можемо вирішити одразу по тому не брати чарки до рук протягом наступних 24 годин, чи п’яти хвилин.
Будучи постійно поновлюваним, цей план уникає недоліків таких методів, як «перестати пити» або «давати клятву». Час, на який ми зарікалися не пити, як і планувалося, минув – отже, ми почувалися вільними пити знову. Але «сьогодні» завжди тут. Життя є щоденне; сьогодні – це все, що ми маємо; і кожен може обійтися один день без пиття.
Спочатку ми намагаємося жити сьогоднішнім днем, щоб за-лишатися тверезими – і це діє. Після того, як ця ідея стала частиною нашого мислення, ми виявляємо, що жити за 24-годинними відрізками – це ефективний та приємний спосіб контролювати багато інших проблем також.