Добрий день, мене звуть Володимир і я алкоголік.

Я не збираюся забирати ваш час на розповіді про свої пригоди в п’яному стані і особисту деградацію, я хочу розповісти вам як я «солодко» пиячив, а мої близькі мене рятували.

Моє життя нічим особливим не привабливе – друзі, знайомі та сусіди казали так: «Коли тверезий, гарна людина – син, чоловік, батько, не ледар. Але як тільки вип’є – стає шаленим, шукає на свою дупу пригоди і знаходить». Дурний в пиятиці, якщо казати двома словами.

Біля двадцяти років тому я пропив свою першу сім’ю не без пригод. Апогеєм став домашній «п’яний дебош» з мордобоєм. Як наслідок – щільне спілкування з міліцією, суд, потім розлучення і позбавлення батьківських прав. Відносини з сином припинилися повністю, він іншу людину називає татом.

На той час ця ситуація не стала для мене приводом щоб зупинитися, я до недавнього часу був упевнений в тому, що у всіх моїх негараздах з першою сім’єю винні виключно моя колишня дружина і покійна теща. Я ні про що не замислювався, не робив висновки, у моїй голові навіть не виникало думки кидати пити, я не міг уявити собі, як жити без горілки. Хоча запої ставали ще частіші і зі страшними наслідками.

Не маючи ніякої інформації про захворювання алкоголізмом, моя сім’я вирішила, що мені «пороблено на горілку». Тому моя мама вважала своїм обов’язком позбавити свою дитину від «страшного прокляття». Після чергового запою я знайомився з величезною кількістю «шаманів» які мене відмолювали, викочували яйцями… Вже не пригадаю всього що зі мною робили. Але після цих «порятунків» я не пив деякий час тільки для того, щоб від мене відчепилися, не хотів засмучувати маму. Потім все поверталося «на круги своя».

В один з моментів вимушеної «зав’язки» я познайомився зі своєю майбутньою дружиною, і замість щасливого сімейного життя вже дві жінки рятували мене від запоїв. До «шаманів» вже не приводили, почався період «кодувань». Їх було близько п’яти, але надовго їх не вистачало, максимум до півроку – потім зрив і запої.

Після чергової бійки, де мене ледь не прибили, почався період відвідування організацій «офіційної медицини». Два лікування і наступні за ними «торпедування» мали певний ефект. Після першого лікування я не пив близько року, після другого трохи менше. Але знову пішов зрив, що межує зі смертю. Жага до спиртного була неймовірна.

Найстрашніше було те, що я ставав жахливо агресивним та нічого не пам’ятав, що творив п’яним. Кожен раз, коли я відкривав очі з похмілля я боявся згадувати що було вчора. Яким дивом я залишався живий і нікого не вбив, я не знаю. Правду люди казали: «Вова, тебе любить Бог, але не потрібно цим дуже часто користуватися. Божа милість не безмежна». Але я цього не чув. Я не розумів, що зі мною відбувається – чому мені нічого не допомагає, чому я не можу вживати спиртне як усі нормальні люди, може я якийсь особливий – екстрасенс! І в цю маячню я реально вірив.

Один з запоїв був особливо жорстоким, майже два тижні, мене напівживого відкачували лікарі «швидкої допомоги». Тоді я почув від своєї дружини такі слова: «Вова, те що від тебе залишилося – з цим жити вже неможливо, і якщо ти не отямишся ми розійдемося».

В голові було невирішене питання – як?

Практично все було перепробувано! Мені самому ці п’янки вже набридли, і спасибі дружині що вона в мене вірила і не здавалася.

Черговий виток наших пошуків лікування привів нас на консультацію до психолога по залежностям. З першого разу наша розмова не заладилась. Цей «дивний» чоловік довго мені пояснював, що у мене складне, хронічне захворювання алкоголізм, і якщо у мене є бажання кинути пити мені тут можуть допомогти – безкоштовно!

Під час цієї розмови я не почув відповідь на своє запитання – чи зможу я після вашої реабілітації пити нормально як усі люди? Вирішив, що усі в цій кімнаті крім мене божевільні, безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, і пішов. Слава Богу, не далеко, дружина не дала, наполягла на цьому лікуванні.

У реабілітаційну програму входить відвідування Груп Анонімних Алкоголіків, і я як старанний учень закінчив програму і почав регулярно відвідувати групи взаємодопомоги. Мені це сподобалось. Я повірив хлопцям на групі АА і зміг почути від таких же «бідолах» як і я що я не особливий – а звичайний алкоголік. А все те, що зі мною відбувається це прояв захворювання. Така новина для мене була шоком і полегшенням одночасно. Я отримав відповіді на багато своїх запитань, але наявність хронічної хвороби мене не радувало – як з цим жити?

Згодом я знайшов відповідь і на це питання – це програма “Дванадцять Кроків“.

Моя сім’я так довго шукала порятунок для мене, а він виявився в буквальному сенсі слова в сусідньому будинку. Соціальна служба де збиралася Група АА перебувала поряд. Для мене це стало дуже приємним сюрпризом, про що свідчить той факт, що я тверезий на сьогоднішній день майже шість років.

Останнім часом мені задають питання: Що відбувається на зустрічах груп АА? З вами працюють фахівці? Що з вами роблять?
Моя відповідь незрозуміла для багатьох, тому що на наші збори алкоголіки приходять не для того щоб напитися, а для того щоб залишитися тверезими та допомагати іншим. І це працює!

Таке тверезе життя мені подобається, тому що це не той кошмар «зав’язки» під страхом «кодування» або «торпедування», а повноцінне щасливе життя.