“Особисто відшкодовували заподіяну цим людям кривду, де тільки можливо,
крім тих випадків, коли це могло зашкодити їм або іншим.”

Мудра розсудливість, точний вибір часу, мужність і обачливість – ці риси потрібні нам при оволодінні Кроком Дев’ятим.

Склавши список людей, яких ми скривдили, уважно обміркувавши кожний випадок і зайнявши правильну позицію для майбутніх дій, ми бачимо, що людей, перед якими потрібно вибачитись, необхідно поділити на кілька груп. Серед них будуть такі, до кого слід звертатися відразу, як тільки ми переконаємося в своїй тверезості. Будуть ті, кому можна лише частково признатися, щоб повним розкриттям не завдати їм або іншим людям більше шкоди, ніж користі. Будуть і інші випадки, коли з дією слід зачекати, а також такі, коли через обставини ми взагалі не зможемо піти на прямі особисті контакти.

Більшість із нас починають так чи інакше розколюватися з дня вступу до А.А. Цей процес розпочався в ту мить, коли ми повідомили свої сім’ї про намір спробувати програму А.А. В той час ми не думаємо про вибір часу чи обережність. Нам хочеться кричати про добрі наміри. Після перших зборів або, можливо, після прочитання книги “Анонімні Алкоголіки” в нас виникає бажання сісти з кимось із членів сімї і визнати шкоду, завдану нашим питтям. Майже завжди нам хочеться піти далі та визначити й інші вади, через які з нами було важко жити. Цей Крок різко відрізняється від тих похмільних ранків, коли ми по черзі лаяли себе й звинувачували сім’ю (та всіх інших) у своїх бідах. За першим разом треба лише в загальному визнати свої вади. На цій стадії не варто ворушити якісь болісні епізоди. Мудра розсудливість радить нам зачекати. Хоч ми й готові визнати найгірше, слід обов’язково пам’ятати, що не можна досягти душевного спокою за рахунок інших.

Багато що з такого підходу можна використати й на роботі. Перш за все подумати по тих людей, які знали все про наше пиття й на кому це найбільше відбивалося. Але в таких випадках нам потрібна ще більша обережність, ніж у сім’ї. Наша нерішучість може тривати кілька тижнів або й довше, спочатку ми захочемо переконатися, що ми дійсно на шляху А.А. І лише тоді ми готові йти до цих людей, розповісти їм про А.А. і про свої наміри. На фоні цього ми легко можемо визнати заподіяну шкоду й принести свої вибачення. Ми можемо розрахуватися або пообіцяти розрахуватися, які б не були в нас борги — фінансові чи ще якісь інші. Великодушна реакція багатьох людей на таку відверту щирість часто вражає нас. Навіть наші найсуворіші та найбільш виправдані критики часто підуть нам назустріч під час першої спроби.

Атмосфера схвалення та похвали так збуджує, що може вивести з рівноваги й пробудити ненаситний апетит. Або ж можна кинутися в іншу крайність — в тих рідких випадках, коли ми зустрічаємо холодний і скептичний прийом. Це спонукає нас до суперечки або впертого наполягання на своєму. Воно може привести до занепаду духу та песимізму. Але, якщо ми підготувалися заздалегідь, то такі реакції не зіб’ють нас із твердої і виваженої мети.

Після цієї першої спроби покаяння ми відчуваємо таке полегшення, що нам може здатися, що завдання виконане. Нам захочеться спочити на лаврах. Спокуса уникнути подальшого приниження та неприємних майбутніх зустрічей може бути великою. Часто ми будемо вигадувати правдоподібні відмовки, щоб повністю ухилитися від цих питань. Або можемо зволікати, запевняючи себе, що ще не настав час, тоді як насправді ми вже пропустили не одну слушну нагоду, щоб виправити серйозну помилку. Не треба говорити про розсудливість при спробі ухилитися.

Як тільки ми самі впевнимося в своєму новому способі життя та своїм прикладом та поведінкою почнемо переконувати близьких, що дійсно змінюємося на краще, тоді можна відверто поговорити з тими, хто серйозно потерпів від нас, чи з тими, хто знав лише частково, або й зовсім не здогадувався, що ми заподіяли їм. За винятком тих випадків, коли наше визнання принесе справжню шкоду.

Такі розмови можуть починатися випадково та невимушено. Але, якщо такої можливості не буде, то в якийсь момент нам доведеться зібрати всю свою мужність і викласти свої карти на стіл. Нема потреби надмірно каятись перед тими, кого ми скривдили, але розкаяння на цьому рівні завжди мусить бути відвертим і щирим.

Може бути лише одна підстава для того, щоб утриматися від повного визнання. Воно не повинно завдати серйозної шкоди тим, перед ким ми розкаюємося. Або — що не менш важливо — іншим людям. Наприклад, ми не можемо перекинути тягар детального опису своїх позашлюбних пригод на плечі дружини чи чоловіка, які нічого не підозрюють. І навіть якщо цього питання не уникнути, давайте постараємося не ображати третю сторону, хто б це не був. Наш тягар не зменшиться, якщо ми нерозсудливо ускладняємо життя іншим.

Багато гострих питань можуть виникнути і в інших сферах, де діє цей принцип. Припустимо, що ми пропили значну суму грошей своєї фірми, “беручи в борг” чи сильно перебільшуючи рахунки витрат. Припустимо, що це залишиться невиявленим, якщо ми нічого не скажемо. Чи ми відразу признаємось у своєму порушенні перед фірмою, знаючи, що будемо звільнені і станемо безробітними? Невже ми збираємося бути настільки праведними в розкаянні, що нас не хвилює доля сім’ї і дому? Чи, може, ми спершу порадимось з тими, кого це серйозно зачепить? Чи викладемо суть справи перед своїм спонсором або духовним наставником, щиро просячи Божої допомоги та керівництва — одночасно вирішивши зробити добру справу, чого б це не коштувало? Звичайно, нема готової відповіді на всі дилеми. Але всі вони вимагають повної готовності до якнайшвидшого і якнайбільшого розкаяння, яке тільки можливе в даних умовах.

Передусім, ми повинні бути абсолютно впевненими, що не зволікаємо через страх. Тому що готовність відповідати за наслідки своїх минулих вчинків і одночасно взяти відповідальність за благополуччя інших і є суть Кроку Дев’ятого.