“Прийшли до віри, що Сила, могутніша за нас, може повернути нам здоровий розум.”

Прочитавши Другий Крок, більшість новачків А.А. стикається з серйозною дилемою. Як часто ми чули від них: “Подивіться, люди, що ви зробили з нас! Ви переконали нас, що ми алкоголіки й наше життя некероване. Довівши нас до стану повної безнадії, ви тепер заявляєте, що ніщо інше, як Вища Сила, не може подолати нашу хворобу. Дехто з нас не хоче вірити в Бога, інші не можуть, а ще інші, котрі хоч і вірять в існування Бога, не мають жодної надії, що Він створить це чудо. Так, ви примусили нас відмовитися від спиртного, але що далі?”

Давайте спочатку розглянемо випадок, коли індивід твердить, що не хоче вірити, коли він — войовничий безбожник. Такий психологічний стан можна назвати лише дикунським. Вся життєва філософія такої особи, якою він так пишався, опинилася під загрозою. Його приводить у жах визнання, що алкоголь повністю підкорив його. І ось зараз, все ще страждаючи від такого визнання, він стоїть перед чимось абсолютно неможливим. Він так плекає думку про те, що людина, так велично породжена з однієї клітини у первісному болоті, є вершиною еволюції, а тому і єдиним Богом, якого визнає його світ. І тепер він повинен відректися від усього цього, щоб врятувати себе?

Такі міркування викликають сміх у спонсора. Новачок вважає це останньою краплею, початком краху. Це дійсно є початком закінчення його старого життя і переходу до нового. Його спонсор може сказати: “Заспокойтеся. Обруч, крізь який Вам доведеться проскочити, значно ширший, ніж Вам здасться. Принаймні так було зі мною. Так само було й з моїм товаришем, колишнім віце-президентом Американського Атеїстичного Товариства, але в нього був ще й великий запас.”

Новачок відповідає: “Добре, я знаю, що Ви говорите мені правду. Без сумніву, в А.А. багато людей, котрі колись мали такі ж переконання, як і я зараз. Але як в таких умовах не перейматися? Ось що мене турбує.”

“Це, насправді, дуже хороше запитання, — погоджується спонсор. — Сподіваюся, що зможу сказати Вам напевно, як заспокоїтися. Для цього не доведеться докладати багато зусиль. Зверніть увагу, якщо бажаєте, на три такі моменти. По-перше, А.А. не вимагає, щоб Ви у щось вірили. Всі Дванадцять Кроків є лише пропозиціями. По-друге, щоб стати тверезим і залишитися таким, не обов’язково відразу приймати увесь Другий Крок. Оглядаючись назад, я бачу, що сам приймав його поступово. По-третє, все, що Вам дійсно потрібно – це неупередженість. Облиште безкінечні суперечки і припиніть мордувати себе такими серйозними питаннями, як “Що з’явилося першим — яйце чи курка?“ Повторюю, все, що вам потрібно – це неупередженість.”

Спонсор продовжує: Візьміть, наприклад, мій випадок. У мене була наукова освіта. Звичайно, я поважав, шанував і навіть поклонявся науці. По суті, я й до цього часу це відчуваю, але більше не поклоняюся. Раз за разом мої вчителі розкривали мені основний принцип наукового прогресу: пошук і дослідження, знову і знову, завжди без упередженості. Коли я вперше познайомився з А.А., моя реакція була точно такою, як Ваша. Я подумав, що вся ця затія А.А. зовсім ненаукова, і я не можу сприйняти її на віру. Просто не варто брати до уваги таку дурницю.”

“Потім я прозрів. Я мусив визнати, що А.А. дає результати, дивовижні результати. Я побачив, що моє ставлення до них було аж ніяк не науковим. А упередженість була не в А.А., а в мене. Як тільки я перестав сумніватися, відразу дістав можливість бачити та відчувати. Саме тоді Крок Другий почав обережно й дуже поступово проникати в моє життя. Я не можу визначити, в який момент чи день я повірив у Силу, могутнішу за мене, але тепер я, безумовно, маю цю віру. Для здобуття її мені довелося тільки перестати опиратися і почати завзято виконувати подальшу програму А.А.”

“Звичайно, це думка лише однієї людини, заснована на її власному досвіді. Мушу відразу запевнити Вас, що члени А.А. йдуть багатьма шляхами в своєму пошуку віри. Якщо Вам не підходить шлях, описаний мною, Ви обов’язково знайдете інший, якщо будете дивитися й слухати. Багато людей приступили до вирішення проблеми іншим способом. При бажанні Ви можете саму А.А. зробити своєю “вищою силою”. Ось велика група людей, які вже подолали свій алкоголізм. У цьому плані вони являють могутнішу за Вас силу, адже Ви ще навіть не наблизилия до вирішення цієї проблеми. Безперечно, Ви можете вірити в них. Навіть цього мінімуму віри буде достатньо. Виявиться, що багато членів А.А. переступили поріг саме таким чином. Всі вони кажуть, що після цього їх віра розширилась і поглибилась. Після звільнення від алкогольного дурману їхнє життя невпізнанно змінилось, вони повірили в Вищу Силу, й більшість з них почали говорити про Бога.”

Далі уявіть собі стан тих, хто колись вірив, але втратив віру. Це ті, хто піддався байдужості, самовпевненості, в кого виникла упередженість щодо релігії, і ті, хто прямо заперечують Бога, бо він не задовольнив їхніх вимог. Чи може досвід А.А. переконати їх, що вони все ще можуть знайти дієву віру?
Іноді тим, хто втратив чи відкинув віру, важче прийняти А.А., ніж тим, у кого зовсім не було ніякої віри, через те, що перші розчарувалися у вірі. Вони спробували шлях віри і шлях без віри. Оскільки обидва шляхи їх гірко розчарували, вони вирішили, що їм більше нема куди йти. Байдужість, надумана самодостатність, упередженість і зухвала непокора волі Божій часто є більшими перешкодами для цих людей, ніж ті, які зводяться переконаним агностиком чи навіть войовничим атеїстом. Релігія каже, що існування Бога можна довести; агностик каже, що воно не може бути доведене, а атеїст претендує на доведення відсутності Бога. Зрозуміло, що дилема відступника від віри виникає через те, що він заплутався. Йому здається, що його взагалі неможливо навернути до віри: ні як віруючого, ні як агностика чи атеїста. Він збитий з пантелику.

Багато членів А.А. можуть сказати тим, хто сумнівається: “Так, нас також відвернули від батьківської віри. Ми були сповнені юнацької самовпевненості. Звичайно, ми раділи, що добре домашнє та релігійне виховання збагатили нас певними цінностями. Ми все ще вважали, що повинні бути чесними, терпеливими й особливо шанобливими та працьовитими. Ми були переконані, що цих простих правил чесної гри буде достатньо.”

“Коли до нас почав приходити матеріальний успіх, на основі лише цих простих принципів, ми відчули себе переможцями в життєвій грі. Це надихало нас і робило щасливими. Чому нас повинні хвилювати богословські абстракції та релігійні обов’язки, чи теперішній або майбутній стан наших душ? Нас цілком влаштовував сьогоднішній день. Бажання перемогти допоможе нам подолати труднощі. Але тоді алкоголь почав підкрадатися до нас. Нарешті, коли на всіх наших картках з’явилися “нулі” й ми побачили, що наступний удар виб’є нас з ігри назавжди, ми були змушені шукати свою втрачену віру. І саме в А.А. ми знайшли її. Так само зможете й Ви.”

Тепер ми підходимо до іншої проблеми: інтелектуально самодостатній чоловік або жінка. Цим людям багато членів А.А. могли б сказати: “Так, і ми були такими ж – занадто розумними, що не пішло користь. Нам так подобалося, що нас назхивали не по рокам розвинутими. Від усвідомлення своєї освіченості ми перетворювалися на чванливі повітряні кульки, хоча й намагалися приховати це від інших. В душі ми вважали себе вищими за інших людей завдяки своїм розумовим здібностям. Науковий прогрес показав, що нема нічого неможливого для людини. Знання є всемогутнім. Інтелект може підкоряти природу. Оскільки ми були здібнішими за інших (як ми вважали), то здобутки перемоги будуть нашими. Бог інтелекту замінив Бога наших батьків. Але знову Джон Барлекорн(алкоголь) думав інакше. Ми — ті, хто переміг так блискуче, — раптом обернулися на повних банкротів. Стало зрозуміло, що ми мусимо або переглянути свої погляди, або загинути. В А.А. ми зустріли багато людей, котрі раніше думали так само. Вони допомогли нам побачити справжній стан речей. На своєму прикладі вони показали нам, що смиренність та інтелект можуть поєднуватися при умові, що смиренність ставиться на перше місце. Коли ми почали так робити, то дістали дар віри, дієвої віри. Ця віра годиться й для Вас.”

Інші члени А.А. кажуть: “Ми відчували цілковиту відразу до релігії та всіх її проявів. “Біблія, — казали ми, — повна байок.” Ми могли цитувати розділи й вірші з неї і не бачили блаженства для смертних. Місцями її мораль була надто правильною, в інших — навпаки. Але саме мораль святош доконувала нас. Ми злораділи, коли бачили лицемірство, фанатизм і нищівну самовдоволеність багатьох віруючих. Як завзято ми кричали про той ганебний факт, коли мільйони істинно віруючих людей вбивали один одного в ім’я Бога. Все це означало, звичайно, що ми мали, замість позитивного, негативне мислення. Прийшовши в А.А., ми повинні були визнати, що ця риса підтримувала наш егоїстичний підхід. Звинувачуючи у гріхах деяких віруючих, ми вважали себе кращими за них. Більш того, ми дозволяли собі закривати очі на деякі власні недоліки. Та самовдоволеність, яку ми презирливо засуджували в інших, була нашою основною вадою. Ця удавана порядність була згубною щодо віри. Але, прийшовши до А.А., ми змінилися.

Психіатри відзначають, що непокірність с характерною рисою багатьох алкоголіків. Отже не дивно, що багато з нас відкрито кидали виклик самому Богові. Іноді це було тому, що Бог не дав нам всього того, що ми бажали, подібно до того, як жадібна дитина складає нереальний список для Діда Мороза. Хоча частіше ми стикалися з якоюсь великою бідою й через свій спосіб мислення робили висновок, що Бог покинув нас. У дівчини, з якою ми хотіли одружитися, були інші погляди на своє майбутнє. Ми молили Бога, щоб вона змінила своє рішення, але цього не сталося. Ми молилися за здорових дітей, а народжувалися хворі, або й зовсім не було дітей. Ми молилися за просування на службі, а його не було. Коханих, від яких залежало наше життя, забирали від нас через так звану “Божу волю”. Тоді ми почали пити й просили Бога позбавити нас цієї пристрасті. Але знову нічого не змінювалося. Це було найгіршим від усього. “До біса всю цю метушню з вірою!” – сказали ми.
В А.А. ми побачили помилковість своєї непокірності. Ніколи ми не цікавилися, якою була Божа воля щодо нас; натомість ми твердили Йому, якою вона мусить бути. Ми побачили, що не можна вірити в Бога і в той же час виявляти непокору Йому. Віра означає надію, а не виклик. В А.А. ми бачили плоди цієї віри: чоловіків і жінок, врятованих від цілковитої алкогольної погибелі. Ми бачили, як вони збиралися й долали інші болі та випробування. Ми бачили, як вони спокійно сприймали неймовірні ситуації без спроби втекти чи звинуватити інших. Це була не просто віра; це була віра, яка діяла за будь-яких умов. Незабаром ми прийшли до висновку, що яка б не була ціна смиренності, ми готові її заплатити.”

Тепер візьмемо молодого хлопця, сповненого віри, але схильного до алкоголю. Він вважає себе набожним, ретельно дотримується релігійних обрядів. Він переконаний, що все ще вірить у Бога, але підозрює, що Бог не вірить у нього. Він дає обіцянку за обіцянкою. Після кожної з них він не лише п’є знову, але поводиться ще гірше. Він намагається рішуче боротися з алкоголем, благаючи допомоги в Бога, але не отримує її. У чому ж справа?

Для священиків, лікарів, друзів і членів сім’ї алкоголік, який має добрі наміри й докладає багато зусиль до цього, є болісною загадкою. Але не для більшості членів А.А. Серед нас є багато таких, які були в його становищі й знайшли відповідь на цю загадку. Вона скоріше полягає в якості віри, а не в її кількості. Це було нашою мертвою точкою. Ми сподівалися, що в нас є смиренність, в той час як насправді її не було. Ми вважали, що серйозно ставимося до релігійних практик, але чесна оцінка виявила поверховість нашої віри. Або, впадаючи в іншу крайність, ми занурилися в емоції і прийняли їх за справжні релігійні почуття. В обох випадках ми просили чогось, не даючи натомісць нічого. По суті ми не навели порядку всередині себе, так щоб Божа милість зійшла на нас і прогнала нашу хворобу. Ніколи, в повному розумінні, ми не оцінювали себе критично, не покаялись перед тими, кого образили, або просто дали щось якій-небудь людині, не сподіваючись на винагороду. Ми навіть молилися неправильно. Ми завжди казали: “Здійсни мої бажання” замість “Нехай буде воля твоя”. Ми зовсім не розуміли любов до Бога й людини. Тому ми залишалися під впливом самообману й не могли отримати достатньо милості, щоб відновити своє душевне здоров’я
.
Мало хто з алкоголіків розуміє ступінь своєї ірраціональності, або, бачачи її, може подивитися правді в очі. Деякі з них воліли б називатися “проблемними пияками”, але не можуть змиритися з думкою, що вони фактично є психічно хворими людьми. Їхній омані сприяє суспільство, яке не знає різниці між звичайною випивкою та алкоголізмом. Здоровий глузд означає здорову психіку. Однак жоден алкоголік, тверезо аналізуючи свою руйнівну поведінку, спрямовану чи на меблі у їдальні, чи на моральні засади власної особистості, не може стверджувати, що має здоровий глузд.

Отже, Крок Другий є відправною точкою для всіх нас. Агностик, атеїст чи колишній віруючий, ми можемо стояти на цій сходинці разом. Справжня смиренність і неупередженість можуть привести нас до віри, а кожні збори А.А. вселяють у нас впевненість, що Бог поверне нам душевне здоров’я, якщо ми знайдемо правильне ставлення до Нього.