“Отримавши духовне пробудження, в результаті виконання цих Кроків, ми намагалися донести цю звістку до алкоголіків і застосовувати ці принципи в усіх своїх справах.”
Радість життя є темою Кроку Дванадцятого А.А., а дія є його ключовим словом. Тут ми звертаємося до тих алкоголіків, які все ще перебувають у біді. При цьому ми вчимося віддавати безвідплатно, не сподіваючись на винагороду. Ми починаємо втілювати всі Дванадцять Кроків програми в своє щоденне життя так, щоб і ми самі, й навколишні люди набули емоційної тверезості. Коли Крок Дванадцятий розкривається у всій своїй суті, то в ньому говориться про любов, якій дійсно немає ціни.
В Дванадцятому Кроці також підкреслюється, що в результаті виконання всіх Кроків кожен із нас знайшов щось таке, що можна назвати духовним пробудженням. Для новачків А.А. це часто здається сумнівним і неймовірним. “Що ви розумієте під “духовним пробудженням?” — питають вони.
Напевно, є стільки ж визначень духовного пробудження, як і людей, що його пережили. Але всі вони мають щось спільне, яке не важко визначити. Коли чоловік або жінка переживає духовне пробудження, то найціннішим є те, що він набуває здатності робити, відчувати та вірити так, як не міг робити цього раніше без сторонньої допомоги. Він отримав дар, який знаменує новий стан свідомості та буття. Його вивели на шлях, який показує його прогрес, переконує, що життя — не тупик, не така річ, яка потребує терпіння його або його підкорення. В повному розумінні він перемінився, бо пізнав джерело сили, яку він так чи інакше раніше сам заперечував. Він виявив у себе стільки чесності, терпеливості, безкорисливості, душевного спокою й любові, на які він і сам не сподівався, що здатний. Він отримав безплатний дар і до цього часу вже хоч трохи підготувався до нього.
Підготовка членів А.А. до прийняття цього дару полягає у виконанні Дванадцяти Кроків нашої програми. Отже, давайте коротко розглянемо, що ми старалися зробити до цього моменту.
Крок Перший виявив разючий парадокс: ми побачили, що не можемо позбутися алкогольної залежності доти, поки не визнаємо спочатку свого безсилля перед алкоголем. Крок Другий показав, що, оскільки ми не могли повернутися до нормального стану самі, то це повинна зробити якась Вища Сила, якщо нам судилося вижити. Отже, в Кроці Третьому ми передали свою волю та життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо. Ті з нас, хто був на той час атеїстом чи агностиком, за Вищу Силу вважали свою групу або А.А. в цілому. Починаючи з Кроку Четвертого, ми вишукували в собі ті причини, які привели нас до фізичного, морального та духовного банкрутства. Ми провели аналіз і безстрашну моральну оцінку. Розглядаючи Крок П’ятий, ми побачили, що самої лише оцінки недостатньо. Ми зрозуміли, що треба перестати жити наодинці зі своїми конфліктами й чесно довірити їх Богові та іншій людині. На Кроці Шостому багато з нас затрималися через те, що на ділі ми не хотіли позбутися всіх своїх вад, бо все ще були надто прив’язані до деяких із них. Але ми зрозуміли, що мусимо примиритися з основним принципом Кроку Шостого. Отже, ми вирішили, що, хоч і маємо ще деякі вади характеру, яких не можемо відразу позбутися, все ж нам треба перестати вперто чіплятися за них. Ми сказали собі: “Можливо, я не можу зробити цього зараз, але я можу перестати твердити: “Ні, ніколи!” Тоді в Кроці Сьомому ми покірно попросили Бога усунути ті наші недоліки, які він зміг би чи захотів би за умовами того дня. У Кроці Восьмому ми продовжили наведення порядку, бо побачили, що перебуваємо в конфлікті не лише самі з собою, але й з іншими людьми та з навколишнім світом. Ми мусили почати примирення, отже, ми склали список людей, яких образили, й виявили бажання виправити становище. Ми продовжили це в Кроці Дев’ятому, розкаявшись безпосередньо перед тими, кого це стосувалося, крім тих випадків, коли це могло образити їх чи інших людей. На той час, в Кроці Десятому, ми почали набувати основ повсякденного життя та відчули гостру потребу продовжувати особисту оцінку і негайно визнавати допущені помилки. З Кроку Одинадцятого ми зрозуміли, що якщо Вища Сила повернула нам психічне здоров’я і надала певного душевного спокою в цьому тривожному світі, то така Вища Сила потребує кращого пізнання шляхом якнайбільш прямого контакту. Ми побачили, що наполеглива медитація та молитва таки відкрили канал, і там, де був струмок, стала ріка, яка надійно веде до влади й керівництва Бога по мірі зростання нашої здатності розуміти Його.
Отже, при виконанні цих Кроків настало духовне пробудження, яке не викликало сумніву. Дивлячись на тих, хто тільки починав і все ще сумнівався в собі, ми могли бачити настання змін. На основі багатьох таких випадків можна було передбачити, що ті, хто все ще вагався та твердив, що не набув “духовної позиції”, і все ще вважав свою групу А.А. Вищою Силою, відтепер прихиляться до Бога й будуть звертатися безпосередньо до Нього.
А як відносно наступної частини Дванадцятого Кроку? Вивільнена дивовижна енергія, активна діяльність, спрямована на передачу нашого послання іншим алкоголікам, які все страждають, та на впровадження цих Дванадцяти Кроків у всіх свої справах, є результатом, чудовою реальністю Анонімних Алкоголіків.
Навіть початківець відчуває неймовірну втіху, коли намагається допомогти своєму братові-алкоголіку, тому, хто ще більше засліплений, ніж він сам. По суті, це така віддача, яка нічого не вимагає взамін. Він не сподівається на відплату чи навіть на любов свого страждаючого брата. І тоді виявляється, що саме через таку віддачу він вже отримав свою нагороду, незалежно від результату. Його власний характер все ще може мати серйозні недоліки, але він знає, що Бог дав йому можливість зробити могутній початок, і усвідомлює, що на нього чекають нові загадки та радощі, про які він ніколи й не мріяв.
Практично всі члени А.А. заявляють, що вони ніколи не відчували більшої радості й задоволення, ніж при сумлінному виконанні Кроку Дванадцятого. Бачити широко відкриті від здивування очі чоловіків і жінок по мірі їх просування від темряви до світла, бачити, як їхнє життя швидко наповнюється новим смислом, спостерігати відновлення сімей, бачити, як колишні вигнанці на повних правах повертаються на своє місце в суспільстві, й передусім бачити, як ці люди починають усвідомлювати присутність люблячого Бога в своєму житті — все це наші надбання при передачі послання А.А. іншим алкоголікам.
Але це не єдине завдання Кроку Дванадцятого. Ми сидимо й слухаємо на зборах А.А. не лише для того, щоб взяти щось для себе, але й для того, щоб своєю присутністю надати впевненості та підтримки іншим. Коли прийде наша черга говорити на зборах, ми знову спробуємо передати послання А.А. Це також завдання Кроку Дванадцятого, незалежно від того, скільки буде в нас слухачів — один чи багато. Є широкі можливості навіть для тих, хто відчуває, що не вміє виступати на зборах чи не може багато чого добитися у виконанні Дванадцятого Кроку при особистому контакті. Ми можемо взяти на себе непоказне, але важливе для успішного виконання Кроку Дванадцятого завдання організувати каву з тортом після зборів, де багато скептично та підозріло настроєних новачків знаходять впевненість і заспокоєння в розмові й жартах. Це є робота Кроку Дванадцятого в найкращому значенні цього слова. “Безплатно отримав сам, безплатно віддай…” — ось суть цієї частини Кроку Дванадцятого.
Часто, при виконанні Кроку Дванадцятого в нас може з’явитися відчуття, що ми в чомусь помиляємося. Спочатку це може здаватися великою перешкодою, але пізніше буде вважатися перехідним містком до покращання справ. Наприклад, ми хочемо навернути когось на шлях тверезості й після всіх можливих наших зусиль на протязі місяців ми бачимо, що він знову запив. Це може повторюватися не раз і серйозно відбити нам охоту передавати послання А.А. Або ми можемо опинитися у протилежній ситуації, коли ми надто радіємо з свого успіху. Тут є спокуса значною мірою підкорити новачків. Можливо, ми будемо намагатися давати такі поради в їхніх справах, які ми не правомочні давати або не повинні давати взагалі. Ми ображаємося та ніяковіємо, коли нашу пораду відхиляють або коли її приймають і це приносить ще більше збентеження. Сумлінно виконуючи Крок Дванадцятий, нам іноді вдається передати послання стільком алкоголікам, що вони ставлять нас на відповідальну посаду. Скажімо, вони роблять нас керівником групи. Спокуса тут полягає в тому, щоб не перегнути палку, бо це може привести до непокори та інших важких наслідків.
Але зрештою ми чітко усвідомимо, що це лише муки зростання і вони дадуть хороші результати, якщо ми всі частіше будемо звертатися до всіх Дванадцяти Кроків за відповідями.
Тепер ми підійшли до найважливішого питання. Як “практично здійснювати всі ці принципи у всіх своїх справах?” Чи зможемо ми так полюбити весь спосіб життя, як ми полюбили той малий шматочок, який пізнали, допомагаючи іншим алкоголікам досягти тверезості? Чи зможемо ми принести той дух любові та терпіння в наше часто розладнане сімейне життя, який ми приносимо в свою групу А.А.? Чи зможемо ми так довіряти людям, враженим, а часом і скаліченим нашою хворобою, як ми віримо нашим спонсорам? Чи дійсно зможемо ми внести дух А.А. в свою щоденну роботу? Чи зможемо ми справитися зі своїми новими обов’язками перед суспільством? І чи зможемо ми принести нову цілеспрямованість і відданість у ту релігію, яку ми обрали? Чи зможемо ми черпати нову радість життя в цих справах?
Крім того, як нам ставитися до своїх успіхів чи невдач? Чи готові ми прийняти та примиритися з ними без розпачу або гордості? Чи готові ми спокійно й мужньо визнати злидні, хворобу, самотність і втрати? Чи готові ми задовольнятися скромними, іноді досить тривалими, задоволеннями, коли ми позбавлені чогось кращого та привабливішого?
Члени А.А. так відповідають на ці питання про життя: “Так, все це можливо. Ми знаємо це, бо бачимо, як монотонність, біль і навіть лихо перетворюються на благо для тих, хто постійно практикує Дванадцять Кроків А.А. І якщо це факти життя тих алкоголіків, які одужали в А.А., то вони можуть стати фактами життя й багатьох інших.
Звичайно, в цьому всім членам А.А., навіть найстараннішим, не вистачає послідовності. 1 не тільки перший ковток може вибити нас із колії. Наші труднощі часто починаються з байдужості. Ми тверезі та щасливі при здійсненні програми А.А. Вдома й на роботі все в порядку. Ми схильні вітати себе, але потім це виявляється занадто зручною та поверхневою точкою зору. Ми задоволені тим, що для нас нема потреби виконувати всі Дванадцять Кроків. Нам цілком вистачає кількох. Можливо, лише двох: Першого Кроку й тієї частини Дванадцятого, де ми “передаємо послання”. На мові А.А. цей блаженний стан називається “двокроковість”. Він може тривати роками.
Навіть ті, в кого найкращі наміри, можуть попасти в полон “двокрокової” ілюзії. Рано чи пізно ця рожева стадія минає, і справи йдуть невтішно. А.А. починає здаватися неефективною. Це приводить нас до замішання та розхолоджує.
Тоді життя — як правило, раптово — підкидає нам великий шматок, який важко проковтнути, не те що перетравити. Нам не вдається одержати сподіваного сприяння. Ми втрачаємо добру роботу. Можливо, виникають серйозні домашні чи сердечні проблеми, чи, може, хлопчина, який, як на нашу думку, був під опікою Бога, став жертвою нещасного випадку в армії.
Що тоді? Чи в нас, алкоголіків із А.А. є достатньо сил, щоб пережити ці численні труднощі? Адже ми ніколи не були готові до таких життєвих проблем. Чи зможемо ми тепер з допомогою Бога, як ми Його розуміємо, справитися з ними так само вміло й хоробро, як це вдається нашим друзям – не алкоголікам? Чи зуміємо ми перетворити ці недоліки на переваги, джерело зростання та втіхи для себе й своїх близьких? Безумовно, в нас є шанс, якщо ми переключимося з “двох кроків” на “дванадцять кроків”, якщо хочемо отримати Божу милість, здатну підтримати та надати нам сили у всякій біді.
Наші основні турботи такі ж, як і в інших людей, але коли робиться чесна спроба “втілити ці принципи у всі наші справи”, то добре підготовлені члени А.А. мають можливість з Божою милістю подолати ці турботи й перетворити їх на доказ віри. Ми бачили, що члени А.А. менше скаржились і добре трималися під час затяжних і смертельних хвороб. Нам доводилося бачити, як сім’ї, розбиті через непорозуміння, напруженість або й невірність, возз’єднувалися за допомогою способу життя А.А.
Хоча більшість членів А.А. мають можливість добре заробляти, серед нас є й такі, які, здається, ніколи не стануть на власні ноги матеріально, а також ті, хто переживає важкі фінансові поразки. Ми бачимо, що в таких ситуаціях люди намагаються проявляти стійкість і віру.
Виявилося, що, як і більшість людей, ми можемо справитися зі своїми великими проблемами в такому вигляді, як вони є. Але, як і інші люді, ми іноді відчуваємо утруднення в простіших і більш тривалих життєвих проблемах. Це свідчить про необхідність продовження духовного розвитку. Лише таким способом ми можемо збільшити свої шанси на щасливе й корисне життя. 1 в процесі духовного зростання виявляється, що нам треба рішуче переглянути своє колишнє ставлення до інстинктів. Нам слід стримати та переорієнтувати свої прагнення до емоційного спокою й багатства, до особистого престижу та влади, до романтичних пригод і родинних втіх. Ми дізналися, що задоволення інстинктів не може бути єдиною метою нашого життя. Висуваючи на перший план інстинкти, ми обертаємо все з ніг на голову, й це тягне нас назад до розчарування. І тільки тоді, коли ми ставимо на чолі духовне зростання, у нас з’являється справжній шанс.
Якщо після вступу до А.А. ми продовжуємо вдосконалюватися, то наше ставлення до безпеки — емоційної та фінансової – починає докорінно змінюватися. Наша вимога емоційної безпеки постійно ускладнювала відносини з іншими людьми. Все було саме так, хоч ми не завжди й усвідомлювали це. Ми або прагнули виступати в ролі Бога й панувати над оточуючими, або твердили про свою надмірну залежність від них. Коли люди на певний час дозволяли нам втручатися в своє життя, ніби вони були дітьми, ми почували себе дуже щасливими та безпечними. Але коли вони врешті-решт чинили опір або втікали, ми глибоко ображалися й розчаровувалися. Ми звинувачували їх, не розуміючи, що причиною були наші надмірні вимоги.
Коли ж ми займали іншу позицію та самі, як діти, наполягали, щоб нас захищали й опікали, або вважали, що всі в боргу перед нами, то результат був також невтішний. Це часто відштовхувало дорогих нам людей. Наше розчарування було важко пережити. Ми не могли собі уявити такого ставлення до себе. Ми не розуміли, що, будучи дорослими, поводилися, як діти, намагаючись перетворити всіх — друзів, жінок, чоловіків і навіть цілий світ — на своїх покровителів. Ми відмовлялися зрозуміти, що надто сильна залежність від людей не приводить до добра, бо всім людям властиво помилятися, і навіть найкращі з них іноді можуть підвести нас, особливо тоді, коли наші претензії на увагу стають надмірними.
В міру духовного зростання ми прозрівали. Стало очевидним, що для того, щоб почувати себе емоційно безпечними серед дорослих людей, треба вчитися робити взаємні поступки, розвивати почуття партнерства та братерства з усіма оточуючими нас людьми. Ми зрозуміли, що треба постійно віддавати себе, не вимагаючи нічого взамін. Якщо ми наполегливо старалися робити це, то поступово виявилося, що люди, як ніколи раніше, почали горнутися до нас. І навіть якщо вони не виправдовували наших сподівань, ми могли зрозуміти їх і не почували себе надто ображеними.
В процесі подальшого розвитку виявилося, що найкращим джерелом емоційної стабільності є Сам Бог. Ми дізналися, що віра в Його абсолютну справедливість, прощення та любов є здоровою і діє там, де нічого більше не діє. Якщо ми дійсно довірилися Богові, то не могли більше виступати в ролі Бога перед своїми товаришами та не відчували потреби повністю покладатися на людський захист і опіку. Це були нові відчуття, які в результаті принесли багатьом із нас внутрішню силу та спокій і яких не можуть глибоко похитнути ні власні, ні чужі невдачі.
Ми побачили, як потрібний цей новий світогляд нам, алкоголікам. Бо алкоголізм є проблемою самотності, навіть якщо нас оточують люблячі люди. А коли свавілля розігнало всіх довкола і ми опинилися в повній ізоляції, то це привело нас у дешеві бари, а згодом і на вулицю з простягнутою рукою. Ми все ще намагалися досягти емоційної безпеки, пануючи або залежачи від інших. Навіть якщо й не дійшло до цього, а ми почували себе самотніми, ми все одно марно намагалися досягти безпеки через нездорове панування чи залежність. Для таких, як ми, А.А. мала особливе значення. Тут ми почали вчитися правильним відносинам із людьми, які розуміють нас: ми більше не були приречені на самотність.
Більшість одружених членів А.А. мають щасливі сім’я. Несподіваною мірою А.А. компенсувала збитки, завдані сімейному життю роками алкоголізму. Але, як і всі інші товариства, ми також маємо сексуальні та шлюбні проблеми, іноді дуже гострі. Однак постійні сімейні розлади та розлучення не є характерними для А.А. Наша основна проблема полягає не в тому, щоб зберегти шлюб, а щоб стати щасливішим у подружньому житті, усуваючи небезпечні емоційні порушення, так часто породжувані алкоголізмом.
У певний період життя в кожної здорової людини виникає настійне бажання знайти собі пару протилежної статі, щоб створити найтісніший союз — духовний, розумовий, емоційний і фізичний. Цей могутній потяг є джерелом великих людських звершень, творчої енергії, яка глибоко впливає на наше життя. Такими створив нас Бог. Отже, наше наступне запитання таке: “Яким чином за допомогою неуцтва, примусу та свавілля ми зловживаємо цим даром і самі себе руйнуємо?” Ми, члени А.А., не претендуємо на вирішення всіх вікових проблем, але наш досвід є до певної міри корисним.
При враженні алкоголізмом можуть виникати протиприродні ситуації, спрямовані проти сімейних зв’язків і спільного союзу. Якщо чоловік запиває, то дружина змушена стати главою сім’ї, а часто й годувальницею. При загостренні ситуації чоловік стає хворою та безвідповідальною дитиною, яка потребує догляду й визволення від численних труднощів. Дуже поступово, може, навіть і не усвідомлюючи цього, дружина повинна ставати матір’ю хлопчика, який заплутався у житті. Ситуація ускладнюється, якщо в неї сильно розвинутий материнський інстинкт. За таких умов явно не може бути партнерства. Як правило дружина чинить так, як вважає найкраще, а алкоголік тим часом то приймає, то відхиляє її материнську турботу. Така практика може зруйнувати багато попередніх досягнень. Однак під впливом Дванадцяти Кроків А.А. такі ситуації часто виправляються. Якщо хвороба запущена, то це вимагає довгих і терпеливих зусиль. Після вступу чоловіка до А.А. дружина може бути невдоволеною чи навіть ображеною, що А.А. зробила те, що не вдалося їй за всі роки старань. Її чоловік може так захопитися А.А. й своїми новими друзями, що мимоволі ще більше віддаляється від дому, ніж під час пиття. Дивлячись на її переживання, він рекомендує їй Дванадцять Кроків А.А. та намагається вчити її жити. Звичайно, вона знає, що роками вела більш достойний спосіб життя, ніж він. Тоді обоє звинувачують один одного та запитують, коли ж налагодиться їх сімейне життя. В них навіть може складатися враження, що воно ніколи не було благополучним.
Може бути завдана така сильна шкода сумісності, що виникає потреба розлучитися. Але це не типові випадки. В повній мірі нарешті усвідомивши, що пережила його дружина, та зрозумівши, скільки горя він приніс їй і дітям, алкоголік з готовністю бере на себе сімейні обов’язки й намагається виправити те, що може, та примиритися з тим, чого він не може змінити. Він наполегливо впроваджує всі Дванадцять Кроків у своє домашнє життя, часто з добрими результатами. З тих пір він починає поводити себе, як надійний і люблячий партнер, а не як нікчемний хлопчисько. Нарешті він переконався, що безтурботне загравання не годиться для нього.
В А.А. є багато нежонатих алкоголіків, які мають бажання та змогу одружитися. Дехто одружується з членами А.А. Що з цього виходить? Як правило, такі шлюби вдалі. Спільні страждання, спільні інтереси в А.А. та в духовних питаннях зміцнюють такі союзи. Труднощі виникають лише тоді, коли “хлопець зустрічає дівчину в А.А.” й виникає кохання з першого погляду. Майбутні партнери мусять бути переконаними прихильниками А.А. та достатньо знати один одного, щоб впевнитися, що їх сумісність — духовна, розумова й емоційна — є справжньою, а не вигаданою. Вони мусять мати абсолютну впевненість, що глибокі емоційні порушення в кожного з них ні під яким тиском не зможуть піднятися на поверхню та привести до біди. Ці міркування так само важливі й справедливі для тих, хто одружується “за межами” А.А. При чіткому розумінні та правильному, серйозному ставленні це дає хороші результати.
А що можна сказати про тих багатьох членів А.А., котрі з різних причин не можуть мати сім’ї? На перших порах вони почуваються самотніми, ображеними та покинутими, коли бачать так багато сімейного щастя довкола себе. Якщо вони позбавлені такого щастя, то чи може А.А. запропонувати їм щось взамін? Так – як тільки вони захочуть цього. Оточені багатьма друзями в А.А., ці так звані “самітники” розповідають, що перестали почувати себе одинокими. Разом з іншими — чоловіками та жінками — вони можуть присвятити себе різним ідеям, людям і творчим задумам. Будучи вільними від подружніх обов’язків, вони можуть приймати участь у заходах, недоступних сімейним людям. Щодня ми бачимо, як вони творять чудеса служби і взамін дістають велику радість.
Відносно грошей і матеріальних цінностей наш світогляд зазнав таких же революційних змін. За винятком небагатьох, всі ми були марнотратниками. Ми смітили грошима на всі сторони, щоб догодити собі та справити враження на інших. Під час запоїв ми поводилися так, ніби наші грошові запаси були невичерпні, хоча між запоями ми іноді впадали в іншу крайність і ставали мало не скнарами. Навіть не усвідомлюючи того, ми збирали гроші для наступної п’янки. Гроші були символом втіхи та зарозумілості. Коли запої посилились, то гроші стали потрібні лише для придбання нової порції алкоголю й тимчасового забуття, яке він приносив.
Після вступу до А.А. це ставлення різко змінилося — іноді цілком у протилежну сторону. Видовище змарнованих років повергло нас у паніку. Ми вважали, що вже запізно перебудовувати своє скалічене життя. Як можна було дбати про ті жахливі борги, мати порядну сім’ю, виховувати дітей і відкладати що-небудь на старість? Фінансовий престиж перестав бути нашою основною метою: тепер ми прагнули до матеріального забезпечення. Навіть тоді, коли ми нормалізували свої справи, ці жахливі страхи часто продовжували переслідувати нас. Це знову робило нас скупими та примушувало обмежувати витрати. Нам потрібна була повна фінансова безпека – інакше… Ми забули, що більшість алкоголіків в А.А. мають можливість заробляти значно вище середнього рівня; ми забули про безмежні добрі наміри своїх братів з А.А., які прагнули допомогти нам влаштуватися на кращу роботу, коли ми заслуговували цього; ми забули про фактичну чи потенціальну фінансову незабезпеченість усіх людей у світі. А найгірше — ми забули про Бога. У грошових справах ми вірили лише в себе, та й то не дуже.
Все це означало, що ми ще не привели себе до нормального стану. Поки робота вважалася лише засобом отримання грошей, а не можливістю служби, поки зароблення грошей для фінансової незалежності було важливішим, ніж правильна залежність від Бога, доти ми все ще були жертвами безпідставних страхів. 1 ці страхи при будь-якому фінансовому положенні та рівні не давали нам спокійно й корисно жити.
Але з часом ми дізналися, що за допомогою Дванадцяти Кроків А.А. можемо позбутися цих страхів безвідносно до своїх матеріальних перспектив. Ми могли залюбки виконувати просту роботу, не турбуючись про майбутнє. Якщо наш матеріальний стан був задовільним, то ми перестали боятися погіршення, бо дізналися, що ці клопоти можна перетворити на значні досягнення. Для нас важливішим був не матеріальний, а духовний стан. Поступово гроші перетворилися з нашого володаря на слугу. Вони стали засобом вираження любові та служби перед навколишніми людьми. Коли ми з допомогою Бога спокійно прийняли свою долю, то виявилося, що ми можемо жити в злагоді з собою й показати іншим людям, які все ще страждають від подібних страхів, що вони також можуть подолати їх. Виявилося, що звільнення від страху є важливішим, ніж звільнення від нестатку.
Давайте тепер з нової точки зору поглянемо на проблеми особистої значущості, влади, честолюбства та лідерства. Саме вони були причинами нашої поразки в період пиття.
Практично кожний хлопчик у Сполучених Штатах мріє стати Президентом. Він хоче стати першою людиною в своїй країні. Коли він підросте й побачить нездійсненність цього, він зможе добродушно посміятися зі своєї дитячої мрії. Пізніше він взнає, що справжнє щастя полягає не в намаганні стати людиною номер один чи навіть переможцем у несамовитій боротьбі за гроші, серця чи самоутвердження. Він дізнається, що доти може почувати себе задоволеним, поки грає добре, незалежно від того, які карти підсовує йому життя. Він все ще честолюбний, але не так нерозсудливо, тому що тепер розуміє справжній стан речей і розраховує свої можливості.
Інша справа з алкоголіками. На початку діяльності А.А. ряд видатних психологів і лікарів провели ретельне дослідження великої групи так званих проблемних пияків. Лікарі не старалися виявити відмінності: вони прагнули виявити, які спільні особисті риси притаманні цій групі алкоголіків. Нарешті, вони дійшли висновку, який приголомшив тогочасних членів А.А. Ці заслужені люди насмілилися заявити, що більшість підданих дослідженню алкоголіків були легковажними, емоційно вразливими та зарозумілими.
Як же ми, алкоголіки, обурювалися цим висновком! Ми не могли повірити, що наші дорослі мрії насправді часто виявлялися дитячими. І, з огляду на своє важке життя, ми вважали свою вразливість нормальною. Відносно зарозумілості ми наполягали, що це не що інше, як сильне й законне прагнення вижити.
Однак з роками більшість із нас були змушені погодитися з тими лікарями. Ми уважніше придивилися до себе та навколишніх людей. Ми побачили, що не обґрунтовані страхи чи тривоги спонукали нас до того, що ми зробили метою свого життя здобуття слави, грошей і того, що ми вважали лідерством. Отже, зворотною стороною руйнівної монети під назвою “Страх” стала оманлива гордість. Ми просто мусили бути першими, щоб приховати свої глибоко заховані вади. В час успіху ми вихвалялися, при поразках гірко страждали. Коли наших успіхів не визнавали, то ми ставали пригніченими й боязкими. А потім нам сказали, що ми “нижчого” сорту. Ми почували себе відщепенцями. В глибині душі ми були страшенно боязкими. Не мало значення, чи ми сиділи на березі життя, напиваючись до забуття, чи пірнали необдумано та навмисно за межі своїх сил і можливостей. Результат був однаковий — всі ми ледь не потонули в алкогольному морі.
Але сьогодні в розвиненій А.А. ці перекручені потяги виправлені та спрямовані за призначенням. У нас більше немає бажання керувати чи панувати над людьми заради власного самоутвердження. Ми більше не шукаємо слави й почестей заради похвали. Коли самовідданою службою сім’ї, друзям, справі або суспільству ми завойовуємо широке визнання і нам іноді довіряють відповідальні пости, тоді ми намагаємося бути покірно вдячними та досягти ще більшого в плані любові й служби. Ми зрозуміли, що справжнє керівництво залежить від гідного прикладу, а не від хвастовитих проявів могутності числави.
Ще дивовижним є усвідомлення, що не треба мати особливих заслуг, щоб бути корисним і цілком щасливим. Небагато з нас можуть і хочуть бути видатними діячами. Добровільна служба, чесне виконання обов’язків, правильне розуміння чи вирішення з Божою допомогою проблем, усвідомлення, що й вдома, й поза домом ми є партнерами в спільній справі, чітке розуміння, що для Бога всі люди важливі, переконання, що безоплатно (без розрахунку) віддана любов безумовно принесе повну віддачу, впевненість, що ми більше не ізольовані та самотні у власно збудованих тюрмах, усвідомлення, що нам нема більше потреби бути квадратними кілками в круглих дірках і що ми можемо, нарешті, відповідати своєму, даному Богом, призначенню, — все це постійні та законні вимоги правильного способу життя, якого не замінять ні пишність, ні матеріальні блага. Раніше ми неправильно розуміли справжнє честолюбство. Справжнє честолюбство — це палке бажання жити та покірно йти під проводом Бога.
Наше коротеньке вивчення Дванадцяти Кроків наближається до кінця. Ми розглянули так багато проблем, що може здатися, що А.А. переважно складається з болісних дилем і вишукування труднощів. До певної міри це так. Ми обговорювали проблеми, бо ми є люди з проблемами, які зуміли знайти вихід, щоб подолати їх. І тепер ми хочемо поділитися своїм досвідом з усіма, кому він може знадобитися. Бо лише через визнання та вирішення своїх проблем ми можемо правильно зрозуміти себе й навколишній світ, а також Того, хто височіє над нами усіма. Розуміння є запорукою вірних принципів і ставлень, а правильна дія — запорука здорового способу життя, тому радість здорового способу життя є темою Дванадцятого Кроку А.А.
Нехай із кожним прожитим днем кожний з нас все глибше розуміє внутрішній смисл простої молитви А.А.:
Боже, даруй нам душевний спокій;
Прийняти те, що я не можу змінити;
Мужність змінити те, що можу;
І мудрість відрізнити одне від іншого.