“Визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх помилок.”

Всі Дванадцять Кроків А.А. вимагають від нас іти проти своїх природних бажань, всі вони випускають повітря з нашого “я”. Коли доходить до цього, то навряд чи є важчі Кроки, ніж П’ятий. Але він є чи не найбільш необхідним для досягнення довготривалої тверезості та душевного спокою.

Досвід А.А. показав нам, що не можна жити наодинці зі своїми насущними проблемами й тими вадами, які спричинюють або загострюють їх. Якщо прожектор Кроку Четвертого яскраво висвітлив ті наші відчуття, про які б нам не хотілося згадувати, якщо ми дізналися про шкідливі наслідки неправильних дій і думок для себе та інших людей, то настав час перестати боротися сам на сам з цими нестерпними привидами минулого. Треба комусь розповісти про них.

Однак багато членів А.А. через сильний страх і небажання на перших порах намагаються обійти Крок П’ятий. Ми шукаємо легшого шляху, який звичайно полягає в загальному й безболісному визнанні, що пиття іноді робило нас ненадійними людьми. Потім, для повної міри, ми додаємо ті драматичні риси своєї поведінки під час пиття, які, очевидно, й так відомі нашим друзям.

Але ми нічого не кажемо про те, що насправді хвилює та мучить нас. Ми переконані, що деякими сумними й принизливими спогадами не слід ділитися ні з ким. Це наша таємниця. Жодна людина не повинна знати про це. Ми сподіваємося, що заберемо їх в могилу.

Проте досвід А.А. свідчить, що це не лише нерозумне, але й небезпечне рішення. Вагання щодо Кроку П’ятого завдає нам великої шкоди. Дехто взагалі нездатний вести тверезе життя, інші періодично запивають, поки не наведуть повного порядку в своєму домі. Навіть ті ветерани А.А., які ведуть тверезий спосіб життя роками, часто дорого платять за нехтування цим Кроком. Вони можуть розповісти, як намагалися нести свій тягар самостійно, як мучило їх роздратування, неспокій, муки сумління та депресія та як, шукаючи полегшення, вони іноді мимоволі звинувачували навіть своїх найближчих друзів у тих вадах, які самі намагалися приховати. Але завжди виявлялося, що полегшення не приходить через визнання чужих гріхів. Кожний мусив визнати свої власні.

Звичайно, практика визнання своїх вад перед іншою люди ною дуже давня. Вона мала місце завжди і властива всім духовно зосередженим і насправді релігійним людям. Але сьогодні не тільки релігія захищає цей рятівний принцип. Психіатри та психологи відзначають, що в кожної людини виникає гостра потреба фактично заглянути в себе, дізнатися про свої особисті дефекти й обговорити їх з чуйною та надійною людиною. По відношенню до алкоголіків А.А. йде навіть далі. Більшість із нас можуть заявити, що без відвертого визнання своїх вад перед іншою людиною ми не могли б залишатися тверезими. Цілком зрозуміло, що Божа милість не зійде, щоб відвернути наші біди, поки ми самі не виявимо бажання спробувати це.

Чого ми сподіваємося від Кроку П’ятого? По-перше, ми позбудемось постійного жахливого відчуття самотності, яке мучить майже всіх алкоголіків. Ще навіть до сильних запоїв і розриву стосунків із людьми майже всі ми з болем відчували свою відособленість. Ми або були надто скромними й не наважувалися наблизитися до інших, або здавалися галасливими славними хлопцями, які прагнули уваги та товариства, але так і не добилися цього, принаймні на нашу думку. Завжди існував якийсь таємничий бар’єр, який неможливо було ні подолати, ні зрозуміти. Ми нагадували акторів на сцені, які раптом побачили, що не знають жодного рядка своїх ролей. Причиною була наша надмірна тяга до алкоголю. Він примушував нас імпровізувати. Але навіть Бахус відвернувся від нас. Врешті-решт ми залишилися поваленими та самотніми.

Коли в А.А. ми вперше опинилися серед людей, котрі, здавалося, розуміють нас, то з хвилюванням відчули себе своїми серед них. Ми сподівалися, іцо проблема самотності вирішена. Але незабаром виявилося, що, хоч ми й не були більше самотніми в соціальному плані, ми все ще страждали від давніх мук своєї відчуженості. Ми відчували себе сторонніми доти, поки відверто не розповіли про свої конфлікти та не вислухали того ж від когось іншого. Крок П’ятий був відповіддю, а також початком єднання з людиною і Богом.

За допомогою цього життєво важливого Кроку ми відчули, що можемо дістати прощення незалежно від наших помислів і дій. Часто, працюючи над цим Кроком із спонсорами чи духовними наставниками, ми вперше відчули здатність прощати інших, як би глибоко вони нас не образили. Наша моральна оцінка переконала нас у необхідності всеосяжного прощення, але тільки рішуче взявшись за Крок П’ятий, ми внутрішньо відчули, що можемо отримати прощення, а також дати його.

Іншим великим надбанням того, що ми довірилися іншій людині, є покірність — слово, яке часто розуміють неправильно. Для тих, хто досягнув успіхів у А.А., це означає щире визнання того, що ми являємо собою зараз, а також прагнення докласти зусиль, щоб стати по можливості кращими. Отже, наш перший практичний Крок до покірности полягає у визнанні своїх недоліків. Жодної вади не можна виправити, не побачивши її чітко. Але не досить лише побачити. Об’єктивний погляд на себе, кинутий у Кроці Четвертому, був лише поглядом. Наприклад, всі ми бачили, що нам бракувало чесності й терпіння, що іноді на нас нападав жаль до самих себе чи манія величності. Але ці принизливі переживання зовсім не означали, що ми набули справжньої покірності. Наші вади все ще залишалися з нами, хоч ми й визнали їх. Треба було щось робити з ними. І незабаром ми зрозуміли, що самі не можемо подолати їх.

Під впливом Кроку П’ятого ми досягли більшого реалізму й, значить, більшої чесності по відношенню до себе. Оцінка показала нам шкідливість самообману. Це привело до тяжких роздумів. Якщо все своє життя ми так чи інакше дурили себе, то як знати, що ми не робимо цього зараз? Як можна бути впевненим, що ми правильно визначили свої вади та насправді визнали їх, навіть перед собою? Відчуття страху, жалю до себе й ображені почуття не дали нам оцінити себе об’єктивно. Надто сильне почуття провини та розкаяння могло привести до драматизації і перебільшення наших вад. Гнів або ображена гордість могли стати димовою завісою, за якою ми ховали деякі свої вади, в той же час звинувачуючи в них інших людей. Також можливо, що нам все ще заважали великі й малі недоліки, про які ми навіть не підозрювали.

Звідси випливає, що самооцінка та подальше визнання своїх недоліків – це ще далеко не все. Нам потрібна стороння допомога для того, щоб точно взнати й визнати правду про себе – допомога Бога та іншої людини. Тільки відверта, без приховування, розповідь про себе, тільки бажання прийняти пораду та підкоритися керівництву могли вивести нас на шлях правильного мислення, цілковитої чесності й справжньої покірності.

Однак багато з нас вагалися. Ми говорили: “Чому Бог, як ми Його розуміємо, не може сказати нам, де ми схибили? Якщо Творець дав нам життя спочатку, то Він мусить знати, де ми помилилися потім. Чому б нам не признатися безпосередньо Йому? Чому треба залучати до цього ще когось?”

На цій стадії намагання самостійно встановити правильні стосунки з Богом ускладнює проблему. На перших порах нас може вразити думка, що Бог все знає про нас, але ми швидко звикаємо до цього. Перебування наодинці з Богом менше бентежить нас, ніж зустріч з іншою людиною. Поки ми дійсно не сядемо й не скажемо вголос того, що так довго приховували, доти наше бажання навести порядок у домі залишиться теоретичним. Якщо ми відверті перед іншою людиною, то це підтверджує, що ми були відверті перед собою і Богом.

Інша трудність полягає ось у чому: те, що ми сприймаємо самі, може бути перекручене нашим власним міркуванням і упередженістю. Користь розмови з іншою людиною полягає в тому, що ми маємо змогу почути її безпосереднє зауваження та пораду щодо своєї ситуації, і в нас не може бути сумніву відносно поради. В духовних справах небезпечно діяти самостійно. Скільки разів ми чули, як люди з добрими намірами твердили про керівництво Бога, коли було очевидно, що вони гірко помилялися.

Через відсутність практики та покірності вони обманювали себе й могли виправдати справжнісіньку безглуздість, мотивуючи тим, що саме так їм сказав Бог. Слід відзначити, що люди з високим рівнем духовного розвитку завжди прагнуть перевірити з друзями чи з духовними наставниками ту пораду, яку, за їхнім відчуттям, вони отримали від Бога. Звичайно, новачкам слід уникати таких безглуздих а, може, й трагічних помилок. Хоча чуже зауваження чи порада можуть бути далеко не бездоганними, вони безумовно будуть більш конкретними, ніж всяке пряме керівництво, отримане нами при відсутності досвіду встановлення контакту з Силою, могутнішою за нас.

Наступна наша проблема – знайти довірену особу. Тут слід проявити велику обережність, пам’ятаючи про розсудливість. Можливо, нам доведеться поділитися з цією людиною таким, чого ніхто інший не повинен знати про нас. Нам хочеться, щоб ця людина була досвідчена, не пила і вміла переборювати труднощі, подібні до наших. Цією людиною може виявитися наш спонсор, але не обов’язково. Якщо Ви йому повністю довіряєте та відчуваєте схожість характерів і проблем, тоді такий вибір годиться. Крім того, у спонсора є перевага, що він вже дещо знає про Вас.

Однак, можливо, у Вас такі з ним відносини, що Ви захочете відкрити йому лише частину своєї історії’. Якщо це так, то обов’язково зробіть це, тому що Вам треба якнайскоріше зробити початок. Проте може статися, що для глибшої і відвертішої розмови Ви виберете когось іншого. Ця людина може бути зовсім поза А.А. — наприклад, Ваш священик чи лікар. Для декого з нас найкращим партнером може виявитися зовсім незнайома людина.

Головною умовою є Ваше власне бажання довіритися, а також повна довіра до того, з ким Ви ділитеся своїм першим детальним самоаналізом. Навіть якщо Ви знайшли таку людину, часто потрібна велика рішучість, щоб підійти до неї. Невірно було би вважати, що програма А.А. не вимагає сили волі, — саме тут вам може знадобитися вся ваша сила волі. Хоч, на щастя, у вас є шанс на приємний сюрприз. Після того, як Ви старанно пояснили своє завдання та показали довіреній особі ії значення в Вашому житті, бесіда починається легко й стає все розкованішою. Через деякий час Ваш партнер також може розповісти Вам кілька історій про себе, додаючи цим невимушеності. Якщо Ви нічого не приховуєте, то відчуття полегшення буде зростати з кожною хвилиною. Роками стримувані емоції вириваються назовні та чудодійно зникають по мірі їх викриття. Біль поступово стихає, й на зміну йому приходить цілющий спокій. А коли покірність і спокій поєднуються таким чином, настає ще один великий момент. Багато колишніх агностиків і атеїстів розповідають, що саме на цьому етапі Кроку П’ятого вони вперше фактично відчули присутність Бога. І навіть ті, в кого вже була віра, часто по-новому почали усвідомлювати Бога.

Це почуття єдності з Богом і людиною, цей вихід із самотності за допомогою чесного та відвертого розділення всього тягара вини підводить нас до привалу, де ми можемо перепочити й підготуватися до наступних Кроків на шляху до повної і дієвої тверезості.