“Були повністю готові до того, щоб Бог усунув всі ці вади характеру.”
“Це Крок, який відрізняє чоловіків від хлопців.” Так заявляє вельмишановний священик, один з найбільших друзів А.А. Він твердить, що всяка людина, в якої вистачає бажання та чесності неодноразово випробовувати Крок Шостий на своїх недоліках, безумовно, значно зросла духовно й тому заслужила право називатися людиною, яка щиро прагне дорости до “образу та подоби” свого Творця.
Майже кожний член А.А. готовий дати ствердну відповідь на дискусійне питання, чи Бог може та чи при певних умовах захоче усунути вади характеру. Для нього це зовсім не теорія, а може, найвизначніший факт у житті. Ось його підтвердження:
“Я був, безумовно, подавлений і цілком розбитий. Моя сила волі не мала ніякого впливу на алкоголізм. Зміна обставин, старання сім’і , друзів, лікарів і священиків нічого не дали. Я просто не міг кинути пити, й жодна людина не могла зробити цього за мене. Але коли я захотів навести порядок у своєму домі та попросив Вищу Силу — Бога, як я Його розумію, — припинити мої страждання, то мій потяг до пиття пропав. Його просто вигнали з мене.”
Такі заяви щоденно звучать на зборах А.А. в цілому світі. Всім зрозуміло, що кожному тверезому членові А.А. гарантоване звільнення від цієї впертої, можливо, навіть смертельної одержимості. Тому всі члени А.А. в прямому розумінні “стали повністю готовими” до того, щоб Бог назавжди усунув їх пристрасть до алкоголю. І Бог приступив безпосередньо до цього.
Звільнившись повністю від алкоголізму, чому б тим же самим способом не звільнитися повністю й від інших труднощів і вад? Повну відповідь на цю загадку нашого існування може дати лише Бог. Однак часткова відповідь на неї відома.
Коли чоловіки та жінки вливають у себе стільки алкоголю, що руйнують своє життя, вони чинять протиприродно. Ігноруючи інстинкт самозбереження, вони піддаються саморуйнуванню, діють наперекір цьому найсильнішому інстинктові. Якщо ж вони приборкані своєю поразкою перед алкоголем, то Божа милість може зійти на них і звільнити від одержимості. В такому випадку їх могутній інстинкт до життя може співпадати з бажанням Творця дати їм нове життя. Бо природа і Бог однаково ненавидять самогубство.
Але більшість наших труднощів не підпадають під цю категорію. Наприклад, кожна нормальна людина хоче їсти, відтворюватися, досягти чогось у житті. І вона хоче мати відповідний захист при цьому. Такою її створив Бог. Він не передбачав, щоб людина зруйнувала себе алкоголем, а дав їй інстинкти для виживання.
Ніде нема свідчень, — принаймні, в цьому житті, що Творець сподівається, що ми цілком позбудемося своїх інстинктивних потягів. Такого випадку ще не було.
Оскільки ми народжуємося з безліччю природних бажань, то не дивно, що ми часто дозволяємо їм значно перевищувати свої призначення. Коли вони сліпо ведуть нас, або ми вимагаємо від них більше задоволень, ніж це можливо, тоді ми відступаємо від міри досконалості, призначеної нам Богом на землі. Це критерій наших вад або гріхів.
Звичайно, якщо ми попросимо, то Бог простить нам наші промахи. Але без нашої допомоги Він не зробить нас кристально чистими та не утримає в такому стані. Саме до цього в нас мусить з’явитися бажання. Він вимагає тільки якнайбільшого старання, щоб досягти успіхів у формуванні характеру.
Отже Крок Шостий — “були повністю готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру” — виражає ставлення членів А.А. до початку цієї життєвої практики. Це не означає, що всі наші вади будуть так само вигнані з нас, як і тяга до пиття. Частково це може трапитися, але в більшості випадків нам доведеться терпляче чекати покращання. Ключові слова “повністю готові” підкреслюють той факт, що в нас є бажання прагнути до досконалості.
У скількох із нас є ця ступінь готовності? Практично ні в кого, в абсолютному розумінні. Найбільше, що ми можемо зробити — це чесно спробувати досягти її. Навіть тоді найкращі з нас із жахом виявлять, що завжди є точка спотикання, коли ми кажемо: “Ні, я поки що не можу позбутися цього.” І ще небезпечніше для нас вигукнути: “Я ніколи не позбудуся цього.” Така сила наших інстинктів, які вийшли за свої межі. Яких би успіхів ми не досягли, завжди знайдуться бажання, які протистоять волі Бога.
Ті, хто відчуває, що справився, можуть заперечити, й ми спробуємо обміркувати це пізніше. Практично всі хочуть позбутися своїх найбільш помітних і руйнівних вад. Ніхто не хоче бути ні таким гордим, щоб вважатися хвальком, ні таким скупим, щоб вважатися злодієм. Ніхто не хоче переживати гнів, здатний до вбивства, похіть, здатну до насильства, та ненажерливість, руйнівну для здоров’я. Ніхто не хоче конати від хронічних мук заздрощів чи бути паралізованим від ліні. Звичайно, в більшості людей вади не настільки загострені.
Ті, кому вдалося уникнути цих крайностей, схильні вітати себе. Однак, чи маємо ми право це робити? Хіба, зрештою, не чистісінький егоїзм допоміг нам уникнути їх? Небагато духовних зусиль треба докласти, щоб уникнути тих крайностей, які так чи інакше підлягають покаранню. Але як ми поводимо себе, коли стикаємося не з такими сильними проявами цих же вад?
Настав час визнати, що деякі наші вади приносять нам радість. Ми насправді любимо їх. Наприклад, кому не подобається відчувати бодай найменшу перевагу над іншими? А то й значну? Хіба не правда, що ми любимо видавати жадність за честолюбство? Здається неймовірним любити похіть. Але скільки чоловіків і жінок промовляють слова кохання й вірять тому, що говорять, з тим, щоб сховати похіть у глибині своїх душ? І навіть не виходячи за межі загальноприйнятного, багато людей мусять визнати, що їх уявні сексуальні пригоди маскуються під романтичні мрії.
Фарисейський гнів також може приносити велику насолоду. Ми можемо діставати викривлене задоволення від того, що багато людей дратують нас, бо це дає нам приємне відчуття зверхності. Пройняті гнівом плітки — витончена форма вбивства шляхом підриву репутації — також несуть в собі задоволення, як для нас. Тут ми не стараємося допомогти тим, кого критикуємо, а хочемо довести свою правоту.
Коли обжорство доходить до крайностей, ми також знаходимо делікатніше слово: ми називаємо це “отриманням задоволення”. Ми живемо у світі, пройнятому заздрістю. Вона властива всім у більшій чи меншій мірі і, безперечно, дає нам перекручене, але явне задоволення. Інакше чому б ми витрачали так багато часу, прагнучи того, чого не маємо, замість того, щоб добиватися його? Або ж сердито вишукуємо ті риси, яких ми ніколи не будемо мати, замість того, щоб примиритися з цим фактом і прийняти його? І як часто ми тяжко працюємо лише для того, щоб забезпечити себе та байдикувати пізніше – тільки ми називаємо це “виходом на пенсію”. Згадайте також свою звичку відкладати справи з дня на день, що є не інакше, як лінощі. Майже кожен із нас може скласти довгий список подібних вад, але мало хто серйозно думає про позбавлення від них, принаймні, поки це не завдає надмірних страждань.
Звичайно, дехто може вважати себе готовим до того, щоб позбутися всіх таких вад. Але навіть вони будуть змушені визнати, що не хотіли б розлучатись з деякими з них. Таким чином, видно, що небагато хто може відразу стати готовим до духовного та морального вдосконалення. Нас влаштовує така досконалість, яка, на нашу думку, могла б провести нас у житті. Отже, різниця між “чоловіками і хлопцями” — це різниця між прагненням до самостійно визначеної мети й до абсолютної мети, визначеної Богом.
Дехто відразу запитає: “Як можна прийняти всю суть Кроку Шостого? Це ж — досконалість!” Таке запитання лише звучить складно, але практично це не так. Тільки Крок Перший, де ми повністю визнаємо своє безсилля перед алкоголем, може бути виконаний бездоганно. Решта одинадцять Кроків являють абсолютні ідеали. Вони є тими цілями, на які ми орієнтуємося, й тими кроками, якими ми оцінюємо свій прогрес. У такому розумінні Крок Шостий, хоч і важкий, але цілком можливий. Треба лише зробити початок і не припиняти зусиль.
Якщо при виконанні даного Кроку ми захочемо подолати інші свої проблеми, крім алкогольних, то нам доведеться зробити ще один крок до неупередженості. Треба звернутися до вдосконалення й бути готовими працювати в цьому напрямку. Не матиме значення, як часто ми будемо зупинятися. Єдиним питанням буде: “Чи ми готові?”
Переглядаючи ті недоліки, з якими нам все ще не хочеться розлучатись, ми повинні стерти жорсткі грані. Очевидно, в деяких випадках нам ще доведеться сказати: “Я поки що не можу позбутися цього…”, але ми не повинні казати собі: “Я ніколи не позбудуся цього!”
Давайте скористаємося з наданої нам можливості. Для цього в нас повинно з’явитися бажання прагнути до досконалості. Хоча деяка затримка й допустима, це слово набуває особливого значення для роздумуючого алкоголіка. Він може сказати: “Як легко! Безперечно, я буду йти до досконалості, але я зовсім не збираюся поспішати. Можливо, я зможу відкласти на деякий час вирішення ряду своїх проблем.” Звичайно, це не годиться. Такий самообман приведе до самозаспокоєння. Найперше ми повинні усвідомити свої найгірші вади та постаратися якнайшвидше усунути їх.
В ту мить, коли ми кажемо: “Ні, ніколи!”, наші душі стають закритими для Божої милості. Зволікання є небезпечним, а опір може стати фатальним. Це саме та точка, в якій ми покидаємо обмежені цілі та прямуємо до волі Бога відносно нас.