“Вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо”
Виконання Кроку Третього нагадує відкривання дверей, які, без сумніву, все ще замкнені. Нам потрібні лише ключ і бажання відчинити ці двері. Є тільки один ключ, і він зветься готовністю. За допомогою готовності двері легко відчиняються, й перед нами постає дорога з гаслом: “Це шлях до дієвої віри.”У перших двох Кроках ми займалися роздумами. Ми побачили, що безсилі перед алкоголем, але також зрозуміли, що певна віра, хоча б в А.А., доступна кожному. Цей висновок не вимагав дії — лише визнання.
Як і всі наступні Кроки, Крок Третій вимагає підтвердження дією, бо лише дія може побороти свавільність, яка завжди перешкоджала Богові, або Вищій Силі, увійти в наше життя. Віра, звичайно, потрібна, але однієї її недостатньо. Ми можемо мати віру, але не пускати Бога в своє життя. Тому перед нами постає проблема, як впустити Бога в своє життя? Крок Третій є нашою першою спробою зробити це. По суті ефективність усієї програми А.А. буде залежати від того, наскільки сумлінно й серйозно ми підійдемо до “рішення передати свою волю та життя під опіку Бога, як ми Його розуміємо.”
Для всякого практично настроєного початківця цей Крок здається важким і навіть непосильним. Як може він, при всьому старанні, передати свою власну волю й життя під опіку того чи іншого Бога? На щастя, ми, в кого також були подібні побоювання, рискнули спробувати, й тепер можемо заявити, що кожен, без винятку, може почати робити те ж саме. Слід додати, що головне – це почати, бодай з найменшого. Вставивши ключ готовності в замок і прочинивши двері, ми зрозуміли, що теперзавжди зможемо відкривати їх все ширше і ширше. Хочанаша свавільність може з гуркотом зачинити їх знову, як це часто трапляється, і тоді нам доведеться заново скористатися ключем готовності.
Можливо, все це видається загадковим і малоймовірним, як теорія відносності Ейнштейна або пропозиція з ядерної фізики. Але це зовсім не так.Давайте поглянемо, наскільки це практично здійсненне. Кожна людина, яка прийшла до А.А. з наміром залишатися, вже зробила початок у виконанні Кроку Третього, навіть не усвідомлюючи того. Хіба ж кожен з них не передав своє життя під опіку, захист і керівництво А.А. у всіх питаннях стосовно алкоголю? Вже була досягнута готовність змінити свою волю та уявлення стосовно алкоголю на корист запропонованих А.А. Всякий зацікавлений новачок переконується, що А.А. — це єдина безпечна гавань для того потопаючого корабля, яким він зараз є. І якщо це не є врученням своєї волі й життя новознайденому Провидінню, то що це тоді?
Але припустимо, що інстинкт все ще протестує, як воно, зазвичай, і буває. “Добре, я припускаю, що відносно алкоголю мені доведеться залежати від А.А., але у всіх інших питаннях я все ж повинен зберегти незалежність. Ніщо не перетворить мене на нікчему. Якщо я постійно передаватиму своє життя та свою волю під чиюсь опіку, то що з мене буде? Я буду подібний до дірки в пончику. Так інстинкт і логіка намагаються підтримати еготизм (самозакоханість) та перешкодити духовному розвиткові. Прикро, що таке міркування не враховує реальних фактів. А вони такі: чим більше ми готові залежати від Вищої Сили, тим більш незалежними ми фактично стаємо. Отже, залежність, яку практикує А.А., насправді є способом досягнення справжньої незалежності духу.
Давайте розглянемо ідею залежності на рівні повсякденного життя. Ми навіть не усвідомлюємо, які залежні ми в цій сфері. В кожній сучасній оселі є електрична проводка, по якій подається електроенергія. Нас тішить така залежність, і ми лише хочемо, щоб подача струму не припинялася. Отже, визнаючи свою залежність від цього дива науки, ми стаємо більш незалежними особисто. До того ж ми почуваємося навіть безпечніше й зручніше. Енергія проходить саме там, де вона потрібна. Тихо та надійно електрика, ця дивна й незрозуміла длябагатьох енергія, задовольняє не тільки наші елементарні щоденні потреби, але й найбільш нагальні. Запитайте про це підключеного до штучної легені хворого на поліомієліт, життя якого повністю залежить від мотору, що підтримує в ньому життя.
Але зовсім інакше ми поводимося тоді, коли ставиться під сумнів наша розумова чи емоційна незалежність. Як наполегливо ми домагаємося права самим вирішувати, що нам думати та робити. Звичайно, ми зважимо всі “за” та “проти” своїх проблем. Ми уважно вислухаємо дані нам поради, але всі рішення повинні прийматися тільки нами. Ніхто не може втручатися в нашу особисту незалежність у таких справах. Крім того, ми вважаємо, що немає нікого, кому можна було б повністю довіряти. Ми переконані, що наш розум, підкріплений силою волі, може правильно контролювати наш внутрішній стан і забезпечити нам успіх у житті. Ця бравурна філософія, у якій кожний претендує на роль Бога, гарно звучить насловах, але потребує ще серйозного випробування: наскільки дієвою вона є насправді? Один уважний погляд в дзеркало дасть будь-якому алкоголіку вичерпну відповідь на це питання.
Якщо надто неприємно дивитися на власне відображення(як воно зазвичай буває), то можна спочатку глянути, які результати дає самодостатність нормальним людям. Всюди він побачить людей, сповнених гніву та страху, суспільство, розбите на непримиренні групи. Кожна група впевнена у своїй правоті. Кожна така впливова група, якщо вона досить сильна, самовдоволено нав’язує свою волю іншим. Те ж саме відбувається всюди й на рівні відносин між окремими людьми. Ці величезні зусилля приводять до послаблення миру та братерства. Філософія покладання лише на власні сили не виправдовує себе. Простіше кажучи, це – безжалісна невблаганна сила, яка приводить до руйнування.
Отже, нам, алкоголікам, можна сказати, ще повезло. Кожен з нас мав ледь не фатальну зустріч зі свавіллям і досить настраждався від нього, щоб бути готовим шукати чогось кращого. Волею обставин, а не завдяки нашим чеснотам, ми опинилися в А.А., визнали поразку, набули зачатків віри й тепер підійшли до рішення передоручити свою волю та життя Вищій Силі.
Ми розуміємо, що слово “залежність” неприємне для багатьох психіатрів і психологів, так само як і для алкоголіків. Як і наші друзі-фахівці, ми знаємо, що бувають неправильні форми залежності. Ми пережили багато їх. Наприклад, дорослі люди не повинні бути надто емоційно залежними від батьків, їх треба вчасно відлучати, а якщо цього не сталося, то потрібно усвідомити цей факт. Саме така форма неправильної залежності привела багатьох непокірних алкоголіків до думки, що всяка залежність є дуже шкідлива. Але залежність від А.А. чи Вищої Сили ніколи не мала жодних негативних наслідків.
Вперше цей духовний принцип був серйозно випробуваний, коли почалася Друга світова війна. Члени А.А. були призвані на військову службу й розкидані по цілому світу. Чи зможуть вони дотримуватись дисципліни, вистояти під вогнем і пережити лихоліття війни? Чи допоможе їм вижити набута в А.А. залежність? І вона допомогла. В них було навіть менше запоїв чи емоційних зривів, ніж у тих членів А.А., які перебували вдома, в безпеці. Вони були такі ж хоробрі й витривалі, як і інші солдати. Залежність від Вищої Сили допомагала їм і на Алясці, і на береговому плацдармі в Салерно. І ця залежність була не їхньою слабкістю, а основним джерелом їх сили.
Отже, як саме людина може вручити свою волю та життя Вищій Силі? Вона зробила початок тоді, коли поклалася на А.А. у вирішенні своїх алкогольних проблем. Однак за цейчас вона побачила, що, крім алкогольних, у неї є ще багато й інших проблем, і деякі з них не можуть бути вирішені лише за рахунок особистої рішучості та мужності. Вони просто не зрушаться з місця; ці проблеми роблять його глибоко нещасним і ставлять під загрозу його новонабуту тверезість. Нашого друга все ще мучать докори сумління та почуття провини при згадці про минуле. Йому стає гірко від думки про тих, кому він все ще заздрить і кого ненавидить. Його фінансове становище надто хитке, воно сильно турбує його, й він впадає увідчай при думці, що алкоголь спалив за ним усі мости до безпеки. Як же йому вийти з цього жахливого становища, яке коштувало йому сімейної злагоди та привело до розриву? Без сторонньої допомоги його власна рішучість і сила волі не можуть зробити цього. Тепер він мусить обов’язково залежати від “когось” або від “чогось”.
Цілком імовірно, що на перших порах цим “кимось” може бути його близький товариш з А.А. Алкоголіка запевняють, що його численні клопоти, особливо відчутні тепер через неможливість затамувати біль алкоголем, також можна залагодити. Звичайно, спонсор підкреслює, що хоч наш товариш і не п’є, його життя все ще залишається неконтрольованим, і що це лише початок виконання програми А.А. Та ступінь тверезості, що обумовлена визнанням факту алкоголізму та відвідуванням зборів, є дуже похвальною, але ще досить далекою від стійкої тверезості та повноцінного корисного життя. Саме тут особливо потрібні подальші Кроки програми А.А. Тільки безперервна дія, згідно них, на життєвому шляху може дати бажаний результат.
Потім йому пояснюють, що інші Кроки програми А.А. можна успішно практикувати лише після рішучого та наполегливого прийняття Кроку Третього. Це твердження може видатись дивним для новачків, які не відчули нічого, крім постійного зменшення значення свого «я» та зростаючого переконання, що воля людини не має ніякого значення. Їх переконали — і правильно зробили — що багато проблем, окрім алкогольних, не піддаються лобовій атаці однієї людини. А тепер виявляється, що є речі, підвладні лише окремій особі. Виключно самостійно та з урахуванням власних умов треба розвивати готовність діяти. Набувши готовності, лише він сам може прийняти рішення стосовно себе. Спроба зробити це є актом його власної волі. Всі Дванадцять Кроків потребують тривалого особистого напруження, щоб підкоритися їх принципам і, сподіваємося,Божій волі.
І лише тоді, коли ми прагнемо підкорити свою волю Божій, ми починаємо використовувати її правильно. Для всіх нас це було найбільш дивовижним відкриттям.
Вся наша біда полягала в неправильному використанні сили волі. З її допомогою ми накидалися на свої проблеми замість того, щоб спробувати узгодити її з намірами Бога щодо нас. Метою Дванадцяти Кроків А.А. є зробити це більш можливим, і Крок Третій відчиняє двері.
При умові прийняття цих ідей справді легко починати практикувати Третій Крок. У всіх випадках емоційної тривоги та нерішучості ми можемо зупинитися, заспокоїтися та у тиші промовити: “Боже, дай мені розсудливості, щоб прийняти ті речі, які я не можу змінити, мужності, щоб змінити ті речі, які я можу змінити, і мудрості, щоб їх розрізнити. Нехай буде воля Твоя, а не моя.”