В Україні проживає майже 7 мільйонів алкоголіків, третина з них — жінки, і їх кількість зростає. Такої думки дотримуються у київському Центрі соціально–психологічної реабілітації для алкозалежних. З пияцтвом не можна зав’язати, доклавши зусиль волі, ніяких гарантій на повне звільнення не дає «кодування», «підшивання» пігулок чи детоксикація в лікарні. Як свідчать самі алкоголіки — ці методи діють максимум два роки. Бо пияцтво — це хронічна хвороба не лише тіла, а й психіки. І вона не зважає на соціальний статус, її жертвою може стати кожен. Пересічне уявлення, що «алкаш» — це брудний тип iз синім обличчям під парканом, морально застаріло. На відкритих зборах столичного Товариства анонімних алкоголіків я побачила пристойних людей — керівників, бізнесменів, симпатичних і успішних жінок.
«Спочатку здалося, що це секта»
«Батьки виховували мене в залізному кулаці, нiчого не дозволяли, а мені дуже хотілося свободи і самостійності, розповідає «УМ» свою історію 42–річна киянка Олена.
У 18 років вийшла заміж, у 19 – народила першу дитину. Влаштувалася двірником, заробила собі квартиру. Спочатку випивала, як усі, могла набратися, але не як свиня». Чоловік був старший за Олену на 12 років, за непорозуміння жінка «мстила», напиваючись, довів, мовляв. «Усі були винні, окрім мене», — каже Олена.
Після розлучення запої почастішали. «Пам’ятаю перший раз, коли не прийшла додому ночувати. Соромно було перед дітьми, бо знала, що вони мене шукали. Брехала все підряд. Я і кодувалася, і підшивалася — не хотіла визнавати себе алкоголічкою». Краєм вуха Олена почула про Товариство анонімних алкоголіків. Попросила подругу допомогти пошукати їх через iнтернет. «Спочатку здалося, що це секта, — згадує жінка, — але зачепило, що всі говорять наче про мене. Не мені одній зранку хотілося похмелитись. Тут я зрозуміла, що алкогольна залежність — це не порок, а хронічна хвороба». Олена не вживає спиртне вже понад рік. Лише сили волі для тверезості недостатньо.
Товариство анонімних алкоголіків було створене у 1935 році в Америці бізнесменом на ім’я Білл, котрий багато років поспіль намагався кинути пити. У штаті Огайо він знайшов людину з алкогольною залежністю — хірурга Боба. Разом вони зрозуміли, що алкоголік може залишатися тверезим тільки тоді, коли допомагає іншому — такому ж, як він сам. Друзі по нещастю ділилися переживаннями своєї залежності й згодом помітили, що від розмов на цю тему пити їм хочеться менше. Подальші кроки до одужання вони сформулювали у методику «12 кроків», яка лягла в основу їхньої книги «Анонімні алкоголіки». Згодом утворився рух, який поширився світом. Алкоголіки, які ходять на групи, впевнені, що лише сили волі для того, щоб стати тверезим, недостатньо. Важливо самому прийняти рішення про тверезість. Здоровий спосіб існування — без питва — одужуючий алкоголік повинен підтримувати протягом усього життя.
У 1989 році перші групи анонімних алкоголіків з’явилися в Україні. Зараз їх понад 70 у різних містах, з них 10 — у столиці. На зустрічі ходять вчителі, професори, бізнесмени, лікарі (навіть нарколог серед них є). Деякі пропили все, декому пощастило вчасно зупинитися. Чимало людей гарно вдягнені, симпатичні, побачивши їх на вулиці, навіть не здогадаєтесь, що перед вами колишній гіркий пияк. Тут вони говорять про себе. Все, що вважають за потрібне і що інколи навіть не можуть розповісти психологу, лікарю, родині, другу.
Тут зрозуміють. Бо алкоголіка зрозуміє лише такий, як і він. Так тут вважають. І підтримають навіть, коли зірвався, зрозуміють і підставлять лікоть, щоб обiпертися. «Єдина умова членства — лише справжнє, щире бажання кинути пити. Для нас фізична тверезість є лише основою для того, щоб ми навчилися жити тверезими, тобто розсудливо, втілювали в реальність свої мрії, створювали себе зрілими, гармонійними особистостями, були достойними членами суспільства, збагнули сенс життя, — говорить Віта, яка свідомо не вживає спиртне вже близько 20 років. — Завдяки товариству я сьогодні твереза і докладаю зусилля, щоб прожити цей день гідно».
Брошура Товариства анонімних алкоголіків пояснює, що залежність від спирного не виникає раптом, це процес хвороби емоцій, який проходить декілька стадій. В основі залежності лежить хвороба емоцій. Процес починається, як правило, у дитинстві: низька самооцінка, комплекси, нудьга. Схильні до залежності не почувають себе «хорошими» й потрібними, не мають задоволення від стосунків iз батьками й оточенням. Тому алкоголь міцно заповнює внутрішню порожнечу, тамує відчуття дисгармонії й болю. Замість того, щоб усвідомити і висловити свої почуття, людина блокує їх і «вимикає», топить у чарці напруження й стрес, тамує біль життєвих незгод. Психічно активні речовини питва включаються в обмінні процеси, стимулюють виділення ендорфінів — «гормонів щастя», тому без «допінгу» людина перестає відчувати позитивні емоції і спілкуватися «на тверезу голову». Лікарі називають алкозалежність хронічною хворобою, яка за ступенем важкості і смертності прирівнюється до онкологічних і серцевих захворювань.
«Анонімні алкоголіки не пов’язані з жодною релігійною конфесією, політичною партією, бізнес–структурою чи владою, — каже медичний психолог Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Дніпровського району столиці Володимир Іванов. — Сюди звертаються люди різних віросповідань, професій, матеріального достатку та інтелектуального рівня». Кодування, тюрма, ЛТП, Катюжанка (в це село під Києвом з усієї України їдуть до батюшки, який нібито зцілює від алкозалежності. — Авт.) не працюють, вважає пан Іванов, тому що в групи приходять люди, які це все вже пройшли. Людина, одного разу втративши контроль, уже не в змозі самостійно його відновити. З одного боку — пити не хоче, з іншого — не пити не може.
«Для мене — це, як інсулін для діабетика»
Не взятися за першу чарку допомагає програма звільнення від залежності — «12 кроків», завдання якої — змiнити погляди людини на свiт, повернути її до нормальних людських цiнностей. Перший крок програми передбачає визнання свого безсилля перед алкоголем і визнати вищу силу, яка зможе повернути йому здоровий глузд. Концепція цієї сили в товаристві не обговорюється — кожний учасник обирає свою, як він її розуміє. Це дозволяє залежному перестати покладатися лише на себе. Важливою частиною програми є розуміння молитви римського імператора Марка Аврелія про душевний спокій: «Боже, дай мені розум і душевний спокій прийняти те, що я не в силах змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від іншого». Далі залежні дають моральну оцінку собі і своєму життю. Визнають це і складають список людей, перед якими завинили, щоб виправити свої помилки і відшкодувати збитки. Завершують програму навички самоаналізу.
«Не всі готові сприйняти даний формат групи, — ділиться 42–річний алкоголік Володимир, який не п’є вже 4 роки. — Це бентежить у першу чергу атеїстів і християн. Для мене група — це як інсулін для діабетика. Людина не має забути, що вона — алкоголік, вона не така, які усі нормальні люди, бо нормальна людина у нашому суспільстві може випити хоча б на свята. Алкоголік — ні». Чоловік згадує, що в п’янку скотився поступово, напивався до втрати пам’яті, ставав буйним. Кидав пити тисячу разів. «Пройшов усі види лікування: бабок–шептух, медичний стаціонар, п’ять разів кодувався, «підшивався», проходив «торпедування» — це вливання препарату, який, вступаючи в реакцію з алкоголем, може дати летальний результат, — пригадує Володимир. — Думав, помру, а коли випив, виявилося, що то шахрайство. Якби не потрапив сюди, моя родина розпалася б — усе до того йшло!». До анонімних алкоголіків Володимира привезла дружина. Він підписав угоду про відвідування групи. Єдиною умовою «вступу» було щире бажання кинути пити. «Потім зрозумів, що без групи — нікуди, — ділиться Володимир. — Зміни приходили через біль. Таке було відчуття, наче зняли шкіру і заново нарощують. Вчили жити, відчувати, вірити — всі поняття народжувались заново. З нашої групи з десяти чоловік лишилося троє — ті, хто зрозумів, що він своє вже випив».
У центрі алкоголіків учать, як втриматися від першої чарки. Кожен день вони намагаються прожити ще одну добу без випивки. Якщо відчувають сильну потребу хильнути, переносять свій «зрив» на завтра. Через кілька місяців перебування в товаристві потяг до спиртного зазвичай слабшає, але, щоб не «послизнутися» знову, алкозалежні намагаються регулярно відвідувати зібрання. Бо скільки б часу не минуло з «останнього разу», алкоголіки ніколи не зможуть пити в міру. Паралельно в центрі діє програма реабілітації для співзалежних — родичів і близького оточення алкоголіка, працює школа сімейних стосунків, проходять мотиваційні тренінги.
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Євген Фартушний, нарколог, психофізіолог вищої категорії:
— Зрозуміти, що людина залежна, що вона вже подолала небезпечну межу, можна за такими чинниками. До алкоголю виникає толерантність: він не видається гірким та неприємним на смак, організм сприймає його нормально. Другий захисний механізм — це блювотний рефлекс: якщо людина перебрала, а шлунок не бажає звільнитися від отрути — це тривожний сигнал. І третій бар’єр захисту — сон: щоб людина не могла більше пити, організм відходить до сну, або, як кажуть, «відрубається». Але коли замість сну з’являються агресія, істерики, надмірна балакучість — це вже патологічне сп’яніння. А найстрашніше — це епілептиформні розлади: свідомість вимикається, але людина продовжує діяти, а на ранок не пам’ятає, що відбувалось. Тоді можна накоїти все що завгодно. Якщо людина зранку похмеляється, це загрожує входженням у запій, а запій — це клінічна ознака алкоголізму.
— Чи існує окрема хвороба «жіночий алкоголізм»?
— Класично вважається, що алкоголізм — суто чоловіча хвороба. Я б навіть сказав, що окремого поняття «жіночий алкоголізм» не існує. Просто жінки набагато швидше звикають, і захворювання проходить тяжче, адже жінка має за природою створювати, а не руйнувати. І коли це відбувається, вона здатна на страшні вчинки. Якщо для чоловіка, за визначенням ВООЗ, припустима норма на тиждень — 1 г етанолу на кілограм ваги, то для жінки цей показник становить 0,7 г спирту на кілограм ваги. Це десь 60—70 грамів міцного напою. Якщо жінка його перевищує, то опиняється у зоні ризику. Зазвичай у чоловіків алкоголізм формується 5—7 років, у жінок може з’явитися залежність за 2—3 роки і швидко починається деградація.
Алкоголiчками можуть бути і юні дівчата, і пенсіонерки, і успішні бізнес–леді, котрі прогуляли все до нитки, і домогосподарки, що спилися від самотності. У нас була пацієнтка, яка втратила бізнес, квартиру, все, що могла, жила на вулиці. Вилікувалася, вийшла заміж, народила дітей, знову стала директором фірми. Жінки дуже часто знімають горілкою або вином стреси, «заливають» розлучення, проблеми в особистому житті оковитою. Але спирт не є антидепресантом, він лише перекидає нас в ілюзорний світ. Проблеми лишилися, просто ми їх тепер не бачимо — це як у кімнаті зі злодіями вимкнути світло, ми не бачимо грабіжників, але вони нікуди не поділися.