В АА можна часто почути: «Якщо не вип’єш першої чарки, то не нап’єшся» і «Однієї чарки забагато, а двадцяти замало».
Коли ми починали пити, то багатьом із нас вистачало 1-2 чарок, і ми не пили більше. Але з часом ми збільшили кількість. Нарешті, в останні роки ми пили все більше і більше, і дехто з нас сильно напивався. Можливо, наш стан не завжди проявляються в нашій мові чи ході, але на той час ми, по суті, ніколи не були цілковито тверезими.
Якщо це нас починало турбувати, то ми стримувались або намагалися обмежитись однією-двома чарками, або ж перейти від міцніших напоїв до пива чи вина. Принаймні ми намагалися скоротити кількість випитого, щоб не доходити до такого катастрофічного стану сп’яніння. Або ж ми старалися приховати, скільки ми випили.
Але всі ці заходи давалися дедалі важче. Часом ми навіть переставати пити і якийсь час зовсім не пили.
Але, врешті решт, ми поверталися до пиття – спочатку випиваючи лише одну чарку. І оскільки це явно не завдавало серйозної шкоди, то ми вважали за безпечне випити ще одну. Можливо, при тій нагоді ми більше не пили і для нас було великим полегшенням дізнатися, що ми можемо випити лише одну-дві чарки й зупинитися. Дехто з нас робив це багато разів.
Але цей досвід виявився пасткою. Він переконував нас, що ми можемо пити безпечно. А потім траплялась якась нагода (якесь особливе святкування, особиста втрата, або ж без жодної події взагалі), коли дві-три чарки піднімали нам настрій і ми думали, що ще одна чи дві не зашкодять. Отже, ми знову напивались, хоч абсолютно не мали наміру робити цього. Ми знову поверталися туди, де були раніше, – упивалися, зовсім нехотячи цього.
Такий неодноразовий досвід підвів нас до наступного логічно неминучого висновку: якщо ми не вип’ємо першої чарки, то ніколи не нап’ємося. Таким чином, замість того, щоб планувати ніколи не напитися чи намагатися обмежити кількість чарок випитого алкоголю, ми навчилися зосереджуватися на тому, щоб уникати навіть однієї чарки – першої.
Насправді, замість того, щоб обмежувати кількість чарок у кінці періоду пиття, ми уникаємо лише однієї чарки, яка розпочинає його.
Звучить на диво просто, чи не так? Тепер багатьом із нас не важко повірити, що самі ми ніколи не замислювалися над цим раніше, аніж прийшли в АА. (Звичайно, сказати правду, ми ні-коли дійсно не хотіли кинути пити взагалі, поки не дізналися про алкоголізм.) Але суть у тому, що ми знаємо тепер: це те, що діє.
Замість намагання визначити, скільки ми могли б дозволити собі – чотири? шість? дюжину? – ми пам’ятаємо: «Лише не підніми той перший келих». Це набагато простіше. Звичка мислити в такий спосіб допомогла сотням тисяч із нас залишатися тверезими роками.
Лікарі, які знаються на алкоголізмі, кажуть, що є здорове медичне підґрунтя для того, щоб уникати першої чарки. Саме перша чарка спричинює, негайно або трохи пізніше, потяг випити ще і ще, поки ми знов не опиняємось у п’яній халепі. Багато з нас прийшли до переконання, що наш алкоголізм – це узалежнення від наркотику під назвою «алкоголь»; як і всякі залежні люди, які прагнуть бути здоровими, ми мусимо утримуватись від першої дози узалежнюючого наркотику. Очевидно, що наш досвід доводить це і про нього можна дізнатися з книги Анонімні Алкоголіки, журналу «Ґрейпвайн» та почути від членів АА, які збираються разом, щоб поділитися досвідом.