У перші місяці мого пізнання Америки, я намагався двічі у тиждень відвідувати різні групи. Мені було цікаво дізнаватися та відкривати для себе нові місця, знайомитися із людьми. І якось на одній із груп АА, я дізнався, що на групах у Стейтен Айленді зустрічали з України, яка на той час 5 або 6 років вже була у Програмі. Мені ж стало цікаво і я вирішив її розшукати.

Стейтен Айленд (Staten Island – це місто на острові). Я довго вивчав різні маршрути і обрав найпростіший з них. А саме, – годину у метро, потім 40 хв. паромна переправа і ще приблизно стільки ж часу автобусом. “Будинок одужання” (на фото Recovery Hous) я знайшов без особливих складнощів, але на дверях я прочитав оголошення, з якого слідувало, що у зв’язку із підготовкою до Різдва, усі зібрання та заходи відмінено…
Як кажуть у нас “поцілував я двері”… і що ж, треба повертатися…

Я вирішив пройдений маршрут не змінювати. Тобто знову автобус потім паромна переправ а після у метро. Оглядаючи краєвиди з парому, – по-фоткав вечірній Нью Йорк, відому усім статую Свободи, та й у підземку.
У цей час я і злився що не потрапив на групу АА, я ж так старався, я стільки їхав. Потім подумалося – що потрібно брати номери телефонів… та й взагалі було багато різних думок. Аж тут, під землею, їдучи у метро, – до мене приходить “геніальна” ідея: “піти на будь-яке доступне зібрання АА”. Я ж-бо вже налаштувався… Рішення прийняте. На першій же станції я вийшов з метро на вулицю. 2-3 хвилини покопирсався в інтернеті із свого смартфона, і знайшов групу АА, у 5 хвилинах ходьби від мого місцезнаходження. Подумки я дякував ай-еєвцям, що зробили такий чудовий додаток-apps до смартфона.

Без проблем знаходжу цю адресу. Шукаю двері і не бачу. Аж скользнув поглядом на підвальчик, о є вивіска! – коло з літерами АА у середині. Побачивши я вже точно знаю куди мені заходити., що власне тут проходить зібрання АА. Більшість груп АА мають таке правило – вивішувати знак на час проведення зібрання АА. Щоб такі як я, заблукавші, – могли без проблем знайти місце проведення. Отже Я заходжу у приміщення, кивнув головою типу мовчки вітаюся і сідаю у вільний стілець.

Тут мені зліва подали кусок американського сирника і показали пальчиком на великий чайник, мовляв зроби собі каву-чай самостійно. Тим часом хтось спікерить. Поки робив кавусю – я не вникав, що саме відбувається, – оскільки мене мучила втома та спрага ( після роботи 2 години на острів – 2 години назад). Ну от і сиджу, смакую того американського сирника,(вони це називають чіз-кейк) запиваю кавусею, намагаюся як кажуть “в’їхати в тему”, і розумію що я нічого не розумію… Хммм, – “можливо втома” – подумав я. Доїв я смаколика і таки впевнився, що присутні говорять незрозумілою мені мовою… На якусь хвилю я навіть розгубився. Але побачивши на стіні 12 Кроків та 12 Традицій я переконався що я у правильному місці. Але щось тут не так… Я почав вивчаючи плакати та наявну літературу. Через деякий час, я зрозумів, що я потрапив на групу АА бразилійців, що спілкувалися португальською… ось такий багатонаціональний цей Нью Йорк…
Тарас.