Стара приказка «Живи сам і дай жити іншим» здається такою банальною, що можна недооцінити її значення. Звичайно, однією з причин повторення її роками є те, що вона виявилася дуже корисною в багатьох ситуаціях.

Нам в АА вона особливо допомагає не пити. А також давати раду з людьми, які діють на нерви.

Переглядаючи заново наші історії пиття, можемо побачити, як дуже, дуже часто наша алкогольна проблема була пов’язана з іншими людьми. Експериментування з пивом або вином у підлітковому віці здавалось природним, оскільки багато хто це робив, а ми хотіли їхнього схвалення. Потім пішли весілля, хрестини, свята, футбольні матчі, коктейлі та ділові зустрічі… список можна продовжувати і продовжувати. У всіх цих ситуаціях ми пили, принаймні частково, тому, що всі інші пили і, очевидно, чекали того самого від нас.

Дехто з нас починав пити на самоті або таємно випивав час від часу, щоб інша людина або інші люди не знали, скільки і як часто ми пили. Нам не подобалось чути, як інші говорять про наше пиття. Коли це траплялося, ми часто знаходили «причини» для пиття, ніби даючи відсіч критиці чи скаргам.

Іноді ми встрявали в суперечку або поводились аґресивно з іншими людьми після пиття. Тоді як інші з нас часом відчували, що нам дійсно легше ладити з людьми після одного-двох келихів – чи то на забаві, на напружених торгах, співбесіді при влаштуванні на роботу чи навіть у коханні.

Наше пиття змушувало багатьох із нас вибирати друзів по тому, скільки вони випивали. Ми навіть змінювали друзів, коли відчували, що «переростали» їх у питті. Ми віддавали перевагу « справжнім пиякам» над тими, хто випивав лише келих чи два. І намагалися уникати непитущих.

Багато з нас почувалися винними і сердилися на те, як наша родина реаґувала на наше пиття. Дехто втрачав роботу, тому що начальник або колеґа заперечували проти нашого пиття. Ми хотіли, щоб люди займалися своїми справами і не чіплялися до нас!

Часто ми відчували гнів і страх навіть до тих людей, які не критикували нас. Наша провинність робила нас надчутливими до оточуючих, і ми плекали образу. Траплялося, що ми змінювали бари, місця праці чи переїзджали в інші райони, щоб уникнути певних осіб. Отже, велика кількість людей, окрім нас, була так чи інакше втягнута в наше пиття.

Коли ми вперше перестали пити, то великим полегшенням для нас було побачити, що люди, яких ми зустріли в АА – алкоголіки, що видужали – цілком інакші. Вони ставилися до нас не критично чи підозріло, а з розумінням і турботою.

Але цілком природно, що й дотепер ми зустрічаємо людей, які діють нам на нерви, і в АА, і поза ним. Може виявитися, що наші друзі, які не належать до АА, колеґи чи рідні все ще ставляться до нас як до пияків. (Їм потрібен час, щоб повірити, що ми насправді перестали пити. Зрештою, вони ж не раз бачили, як ми робили це в минулому, тільки щоб почати знову.)

Щоб запровадити гасло «Живи сам і дай жити іншим» у дію, треба визнати такий факт: в АА чи поза ним є люди, які іноді кажуть те, з чим ми не згодні, чи роблять те, що нам не подобається. Навчитися сприймати різні погляди важливо для нашого комфорту. І саме в таких випадках дуже корисно сказати собі: «Живи сам і дай жити іншим».

По суті, в АА велика увага надається вмінню терпіти поведінку інших людей. Якою б неприємною чи огидною вона не здавалась, вона безперечно не вартує пиття. Наше власне одужання важливіше. Алкоголізм може вбити і вбиває, пригадуємо ми.

Ми зрозуміли, що варто докласти зусиль, щоб зрозуміти інших людей, особливо тих, хто дратує нас. Для нашого одужання важливіше зрозуміти когось, ніж бути зрозумілим самому. Це не важко, якщо пам’ятати, що члени АА так само, як і ми, намагаються зрозуміти інших.

Всюди, включаючи й АА, ми будемо зустрічати людей, які також не в захваті від нас. Але всі ми намагаємося поважати право інших діяти так, як вони хочуть (або мусять). І можемо сподіватися того самого від них. В АА звичайно так і є.
Зазвичай люди, які подобаються одне одному, – по сусідству, в компанії, клубі чи в АА, – тягнуться один до одного. Коли ми проводимо час із людьми, яких любимо, то нас менше дратують ті, хто нам неприємний.

З часом виявляється, що ми не боїмося відійти від людей, які дратують нас, замість того, щоб покірно дозволити їм залізти нам у душу або намагатися виправити їх на свій лад.

Ми не пригадуємо, щоб нас змушували пити. Ніхто ніколи нас не зв’язував і не заливав у горло спиртне. Так само, як ніхто фізично не змушував нас пити раніше, тепер ми мусимо бути впевнені, що й морально ніхто «не доведе нас до пиття».

Дуже легко використовувати вчинки інших людей для виправдання свого пиття. Ми вміли робити це. Але в тверезості ми засвоїли інше: ми ніколи не образимося на людину настільки, щоб дозволити їй контролювати наше життя, особливо примусити нас пити. Ми побачили, що не маємо бажання дозволяти комусь керувати нашим життям чи руйнувати його.

Існує давнє повір’я, що не можна критикувати іншу людину, поки сам не пройдеш версту в її взутті. Ця мудра порада може дати нам більше співчуття до наших ближніх. А втілення її у практику дає набагато приємніші відчуття, аніж похмілля.

«Дай жити іншим» – так. Але багато з нас надають великого значення першій частині цього гасла: «Живи сам»!
Коли ми знаходимо способи в повній мірі насолоджуватися своїм власним життям, то можемо дозволити іншим жити так, як вони бажають. Живучи цікаво й корисно, ми не маємо жодної потреби чіплятися до когось чи засуджувати його вчинки.

Ви можете в цю саме хвилину згадати когось , хто турбує вас? Якщо так, то спробуйте ось що. Перестаньте думати про ньо-го чи про неї, або про те, що дратує вас у тій людині. Ви можете сердитись пізніше, якщо захочете. Але зараз чому б не відкласти це, принаймні до кінця наступного параграфу?

Живи! Турбуйся про своє власне життя. Ми вважаємо, що тверезість відкриває шлях до життя і щастя. І заради цього варто пожертвувати невдоволенням чи сваркою….
Гаразд, ви не змогли цілком відволіктися від тієї людини. Подивимось, чи наступна пропозиція допоможе.